Дочка прийшла до нас від імені свого чоловіка. Йому не сподобалась попередня робота.

Віра прийшла до нас від імені свого чоловіка. Йому не подобалась попередня робота, тому сподівався, що ми влаштуємо його в нашу сімейну компанію. Ми погодились, але йому все одно не сподобалось.

Ми з чоловіком не бідні люди, але заможні. У нас немає яхт і приватних літаків, вілл на Канарах, проте ми живемо в достатку і не рахуємо гроші від зарплати до зарплати. Вже давно у нас є невелика компанія, яка приносить стабільний дохід. Поки наша донька не вийшла заміж, ми з чоловіком повністю її утримували.

На мою думку, ми правильно виховали доньку, а цей шлюб – лише данина юнацькій закоханості та першим серйозним почуттям. Вона знала, що ми не будемо постійно її спонсорувати, ми сказали про це давно. Вона знала, що після заміжжя вирішуватиме фінансові питання з чоловіком.

Ми з чоловіком подарували їй квартиру та автомобіль: квартиру, коли вона вступила до університету, а авто — по закінченню. Ми також оплачували її утримання. Іноді дарували подарунки та давали кишенькові гроші. Вона витрачала їх на подорожі та задоволення. Знала, що поки може собі це дозволити.

Роботу вона знайшла без нашої допомоги. Вчилася старанно, тому нинішня посада вартісна. На роботі вона познайомилася зі своїм чоловіком, Максимом – він у нас підробляв. Хлопець гарний, проте на цьому його переваги закінчуються. Принаймні для мене та мого чоловіка.

Відразу подумала, що він не кохає нашу доньку. У нього не було власного житла, постійної роботи чи автомобіля. Я не вважаю, що гроші повинні йти на гроші, і наша донька має виходити заміж за бізнесмена. Якщо у чоловіка є працездатні руки, то він може працювати навіть сантехніком, головне, щоб приносив гроші в дім і міг забезпечити родину.

Було зрозуміло, що він не любить працювати і не вміє, бо його трудовий стаж – це п’ять років тимчасових робіт. За рік після весілля донька отримала підвищення, бо вона розумна і амбітна.

Але Максим зачарував нашу доньку – вмів красиво говорити і справляти враження, що, очевидно, було достатньо. Він швидко оселився у неї, швидко запропонував одружитися і настояв на церемонії. Я намагалася поговорити з донькою і казала не поспішати з весіллям, але любов їй затьмарила очі. Я зрозуміла, що мої зусилля марні і просто відступила.

Дочка та молодий чоловік часто нас відвідували. Ми з чоловіком не висловлювали невдоволення його візитами, бо донька це одразу б помітила, а я не хотіла її ранить. Максим багато говорив і часто про бізнес, який би відкрив, якби були гроші, розповідав, що багато робить на роботі, як його там цінують…

Після весілля ми оплатили їхню подорож. Все це робилося виключно для доньки, бо вона була щаслива. Я вірила, що з часом вона подивиться на чоловіка тверезими очима, але сама нічого робити не збиралася.

Згодом донька прийшла до нас поговорити. Сказала, що їм не вистачає грошей, бо Максим не отримав підвищення, тому вони не можуть покрити всі витрати, які раніше ми брали на себе. Їх не вистачає на звичний рівень життя, до якого звикла донька. Тому вона попросила, щоб ми взяли Максима на роботу у нашу фірму.

Чоловік погодився, але одразу попередив доньку, що Максим мусить почати з найнижчої посади, щоб зрозуміти всі тонкощі роботи. Так починали всі його керівники, для зятя винятку не буде. Наша донька визнала, що ми маємо рацію, особливо враховуючи, що її чоловік працював в іншій галузі.

Але Максим був невдоволений таким розвитком подій, не був на це готовий. Найімовірніше, він бачив себе у просторому кабінеті, з особистою секретаркою та гнучким графіком. Йому явно не подобалося починати з нуля, але він не відмовився, хоча було помітно, що його це зачепило.

Працював місяць, отримав зарплатню і пішов на лікарняний.

Пробув так два тижні, потім повернувся. Трохи попрацював і знову пішов на лікарняний, а потім остаточно звільнився. Ніхто його не звільняв, усе вирішив сам.

Здається, разом із нашою донькою вони не змогли порозумітися щодо його нової роботи. Донька дякувала, що ми влаштували Максима, але йому все одно щось не подобалося. Подробиць не розповіла, але, наскільки я зрозуміла, Максим почувався ображеним, що його не взяли на посаду керівника, а просто як звичайного співробітника. Наче ми доводили, що він нам не рівня. Хоча, повторюю, такого наміру не було. Кожен розпочинає з нуля.

Зрештою, він звільнився, знайшов іншу роботу, але і там зарплата далека від бажаної. Минуло півроку, донька говорить про чоловіка з незахищеним розчаруванням і приходить до нас сама. Вважає, що це криза стосунків, яку треба подолати, і все налагодиться. А я думаю, що її очі нарешті починають відкриватися. Незабаром втомиться від самообману і ухвалить правильне рішення щодо свого обранця.

Тим часом ми мовчимо і підтримуємо. Ми могли відразу запобігти цьому шлюбу, але не зробили цього. У кожного своє життя і свій життєвий досвід.