Долі на перехресті

**Дві долі**

Сьогодні я блукала вуличками Києва, міста, де все мені чужe. У руках стискала маленький папірець – останню надію на краще майбутнє. Вже другий день шукаю роботу, але все марно.

“Дякуємо, ми вам передзвонимо!” – ці слова лунали з уст роботодавців, як вивчений вірш.
“Але ж у мене немає телефону. Я не звідси, а мобільний – занадто велика розкіш для мене”, – намагалася пояснити я.
“Заповнили анкету? Чудово! Ми розглянемо вашу кандидатуру!” – погляд жінки з відділу кадрів був порожнім, немов у маріонетки.

“Що ж зі мною не так? Червоний диплом, вища освіта, англійська та французька… Що їм ще треба?” – думала я.

Ситуація була критичнoю. Якщо сьогодні не знайду роботу, доведеться повертатися додому. Як я гляну в очі хворій матері, якій обіцяла, що все буде добре? Що робити в селі з такою освітою?

“Добрий день! Я стосовно вакансії”, – пролунав мій глухий голос. Я відчувала, що треба посміхнутися та показати впевненість, але страх перед черговою відмовою паралізував.

“Заповніть анкету!” – блондинка кинула мені листок, навіть не подивившись. Через десять хвилин додала: “Дякуємо! Обов’язково передзвонимо!”
“Але… у мене немає телефону”, – мало не заплакала я.

Вона подивилася на мене, як на дикунку:
“Це ваші проблеми! Не заважайте мені”.

Я вийшла, в голові – пустота. Останній шанс виявився такою ж поразкою, як і попередні. Раптом двері відчинилися, і в приймальню увірвалася елегантна жінка.
“Ірмо, постачальники вже були?”
“Ні, Ганно Юріївно. Мають ось-ось приїхати”.

Тоді вона побачила мене й завмерла. Ми дивилися одна на одну – дві однакові обличчя. Я не могла промовити слова.

“Вона з приводу роботи. Але, схоже, не розуміє, як все працює”, – язнула блондинка.
“Зайдіть”, – несподівано сказала Ганна, відчиняючи двері кабінету.

“Але ось-ось приїдуть…” – почала секретарка.
“Нехай чекають. Ірма, займись роботою!” – різко перервала її Ганна.

“Сідайте”, – м’яко сказала вона. “Покажіть документи, рекомендації…”
“Рекомендацій немає. Я щойно закінчила навчання”, – я поклала папери на стіл, не відводячи погляду від своєї двійни.

“Так… Добре, ви прийняті. Коли зможете почати?” – розсіяно запитала Ганна.
“Зараз!” – видихнула я.

“Чудово. Ірма введе вас у курс справ, а потім проведе у ресторан. Там вас зустріне керуючий – Орест”.

Ганна вийшла, віддала накази й пішла.
“А постачальники?” – нагадала Ірма.
“Перенесіть. Сьогодні я зайнята”.

Сівши в машину, Ганна сховала обличчя в долонях. Вона була впевнена – я її сестра. Та сама дівчина, яка з’являлася в її снах.

Дім матері виявився холодним, як завжди.
“Навіщо приїхала без попередження?” – сухо запитала Раїса Федорівна.
“ЗнудГанна взяла матір за руки, дивлячись у її холодні очі, і прошепотіла: “Тепер я знаю правду, і нехай вона змінить усіх нас на краще.”