Connect with us

З життя

Домашній дзвінок з несподіваною відповіддю.

Published

on

Василь телефонує подрузі, слухавку бере її дочка.
– Оленко, – каже він, – поклич маму.
– Не можу, – відповідає дівчинка. – Мама повезла бабусю купувати щось спортивне на ноги і джинси на резинці. У бабусі скоро круїз.
Я ледве стримався, щоб не відреагувати нецензурно на цю новину при дитині. Бо мама моєї подруги, ще донедавна ходила, шкандибаючи, і виходила у основному до лавки на подвір’ї. Постійно нагадувала тихеньким голосом про свою швидку кончину, особливо в присутності гостей. Тому Наталка, моя подруга, вирішила відволікти маму від цих сумних думок і розмов, що від них вся родина впадала у депресію від ранку до вечора.

Ще навесні вона десь вичитала, що для старших людей організують поїздку в Європу — по Києву та околицям. Все передбачено і враховано: посадка, розвантаження, пересування. Плюс медичний персонал поруч і додаткова робоча сила, яка, якщо потрібно, не лише сумки донесе, але й самих бабусь. Мама, треба віддати належне, довго відмовлялася, бо було зрозуміло, навіщо її хочуть відправити у Київ на десять днів — не дожити до будинку, так? Але потім вона таки погодилася, тим більше, її подруга, напарниця з рецептів і діагнозів, також виявила бажання побачити місто на мрію. А вдвох помирати значно веселіше.

Ну ось, зібрали наших дівчат — одній сімдесят п’ять, іншій на два роки більше — побажали поводитися добре і не піддаватися спокусам, привезли до аеропорту, а там передали з рук у руки досвідченій команді, яка везла комплектованих пенсіонерок розважатися в Європу. Поїздка виявилася чудовою, мама щодня дзвонила додому за вручним їй мобільним телефоном і з захопленням, приблизно по годині, звітувала про сніданки-обіди-вечері та екскурсії по пам’ятним місцям.

Втім, невелика проблемка все ж таки виникла. Маму під час поїздки засіпав запір. Ну це загалом зрозуміло: старша людина, нове місце, готельна їжа тощо. Організм відгукнувся. Вважала незручним радитись з цим питанням з групою підтримки. Тому вона просто вирішила зайти до аптеки напроти, та й купити там клізму. Аптека виявилася хоча й маленькою, але суперсучасною по-київськи. Там продавалися пляшечки, баночки, креми, якісь малозрозумілі медичні прилади, частково — по системі «сам бери». Ну загалом, все, як і повинно бути в такій установі.

Зайшла туди мама і почала водити очима по полицях, шукаючи потрібний предмет. А не знайшовши, тричі по кругу обійшла аптеку, зупиняючись та обмацуючи ті чи інші пристрої, які хоч якось нагадують клізму. Вони, щоправда, досить незвичної і навіть, як би це сказати, фантастичної форми. Ну так Київ! Цивілізація! А в цей час продавець, точніше, фармацевт, чи як їх там в аптеках називають, з непідробним здивуванням дивиться на маніпуляції старенької. І, намагаючись бути корисним, питає, що я можу для Вас зробити, мадам?

А мама на всіх мовах світу говорити, звичайно, вміє. Але трохи. По-французьки вона знає «бонжур». По-англійськи вже вивчила «хай» і «бай». А по-німецьки навіть може сказати цілу фразу: «Гітлер капут». Але все це не зовсім по темі. Тому вона починає жестами пояснювати, чого їй треба. Хлопає себе ззаду, а потім руками показує, щоб їй принесли ось таке кругле і довгасте. У продавця, в сенсі фармацевта, вилітають очі і напіввідкривається рот. Він вже дивиться на бабусю з певним страхом, у якому, тим не менше, вгадується повага.

Врешті з’ясувалося, що наша мама розмовляє українською. Цей чоловік теж жестами показує їй, мовляв, нікуди не рухатися, він зараз повернеться — одна нога тут, інша там. Вибігає з аптеки і насправді через кілька хвилин повертається з літньою людиною а-ля комісар Мегре у виконанні Івана Франка. Ще й у клітчатому береті з помпоном. І з трубкою в руці. І говорить українською! Дядько виявився то нащадком якогось українського князівського роду, то уламком білої гвардії. Щоранку він пив свою каву з булочкою і читав газету в кафе навпроти.

Там його продавець по-сусідськи й захопив. Загалом, з’ясувалося, що заклад з медичним нахилом — невеликий секс-шоп. Цей, схожий на аптекаря, з буджено обмалював картину. Мадам, мовляв, шукає щось особливе. От тільки він ніяк не може зрозуміти, що саме. Нащадок предводителя дворянства саме мав у це мутне діло внести ясність. Коли до мами нарешті дійшло, де вона знаходиться, вона, як не дивно, не вигукнула: “Ой, Боже мій, який жах!” Не прикрила палке обличчя обома руками. І не вилетіла стрімголов зі сороміцької лавки.

Навпаки, з неприхованим інтересом поцікавилася у нащадка генерала Петлюри, а що це таке? І ось це? І це теж? Щось з того не знав і сам перекладач. І тоді «фармацевт» організував їм невеличку екскурсію і лікбез. Після чого мама з величезною зневагою сказала своєму новому знайомому:
– Дегенерати. Нічого вже не можуть самі. А от ми легко могли і те, і се, і, між нами, це теж. Причому, без усіляких дурнуватих примх, чи не так?
– Щира правда, мадам, – з повагою погодився внучатий племінник генерала Сікорського.

Загалом, з поїздки по Європі мама привезла не лише нові враження, а й нового друга. Вони весь цей час переписувалися і перетелефоновувалися. А тепер ось вирішили вирушити разом чи то на Багами, чи то на Кариби. Не суть.

– Та ні, подумай тільки, який жах! – скаржиться мені по телефону Наталка. – Дзвонять ті діти, ну, з Києва, з претензіями, що мама поводиться легковажно. Що їхній татусь надто старий для таких поїздок і пригод. А я їм у відповідь кажу, щоб слідкували за власним дідом. Адже це він маму підбурює на всякі дурниці. Зрештою, якась нісенітниця, скажи. Що старий, що молодий — вітер в голові…
А поки діти з’ясовують стосунки й призначають винних у розпусті, ці двоє пакують валізи, купують спортивне на ноги і джинси на резинці. У них попереду круїз!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × чотири =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...