Донька звернулася до нас від імені свого чоловіка: колишня робота йому не сподобалась.

Донька прийшла до нас від імені свого чоловіка. Йому не подобалася попередня робота, тож він сподівався, що ми влаштуємо його в нашу сімейну компанію. Ми погодилися, але він все одно залишився невдоволеним.

Мій чоловік і я не бідні люди, а заможні. У нас немає яхт і особистих літаків, вілли в Іспанії, але ми живемо в достатку і не рахуємо гроші від зарплати до зарплати. Довгий час у нас є невеликий бізнес, який приносить стабільний дохід. Поки наша донька не вийшла заміж, мій чоловік і я повністю її забезпечували.

На мою думку, ми правильно виховали дитину, а її шлюб – це лише данина зухвалій юності та першим серйозним почуттям. Вона знала, що ми не будемо постійно все спонсорувати, ми давно це сказали. Вона розуміла, що коли вийде заміж, вирішуватиме фінансові питання зі своїм чоловіком.

Ми з чоловіком подарували їй квартиру та машину: квартиру, коли вона почала навчатися в університеті, а машину на закінчення навчання. Ми також платили за її утримання. Ну, частенько дарували подарунки та надавали гроші на розваги. Вона витрачала їх на подорожі та насолоду. Знала, що поки що може собі це дозволити.

Роботу вона знайшла без нашої допомоги. Вона старанно навчалася, тому й теперішня посада цінна. На роботі вона познайомилася зі своїм чоловіком Вадимом — він працював у нас тимчасово. Чоловік вродливий, але на цьому його гідності для нас закінчуються. Принаймні для мене та мого чоловіка.

Я відразу подумала, що він насправді не кохає нашу доньку. Досить було того, що в нього не було ані квартири, ані постійної роботи, ні автомобіля. Я не вважаю, що гроші повинні йти до грошей, і наша донька мусить вийти за бізнесмена. Якщо чоловік має дві працездатні руки, то може працювати навіть сантехніком, головне, щоб приносив додому гроші і міг забезпечити родину.

Від нього було зрозуміло, що працювати він не любить і не вміє, бо його кар’єра складалася з п’яти років тимчасових робіт. Моя донька за рік отримала підвищення, бо це дівчина з головою і здоровими амбіціями.

Але Вадим зачарував нашу доньку — вмів прекрасно себе представити та гарно говорити, що, очевидно, вистачило. Швидко до неї переїхав, швидко запропонував одружитися і наполягав на весіллі. Я намагалася поговорити з донькою і сказати їй, щоб не поспішала з весіллям, але вона носила рожеві окуляри. Я зрозуміла, що мої зусилля були марні і просто відступила.

Моя донька та молодий чоловік часто нас відвідували. Мій чоловік і я не виявляли невдоволення його візитами, бо донька б одразу це помітила, а я не хотіла її образити. Вадим багато говорив і часто про бізнес, який відкрив би, якби мав гроші, також розповідав, скільки робить на роботі, як його там цінують…

Після весілля ми спонсорували їхню подорож. Все це було зроблено виключно для доньки, аби вона була щаслива. Я вірила, що з часом вона подивиться на свого чоловіка тверезими очима, але сама нічого не планувала робити.

Згодом моя донька прийшла до нас поговорити. Сказала, що їм не вистачає грошей, бо Вадим не отримав підвищення, тому вони не можуть покривати всі витрати, які колись ми несли. Їм не вистачає на той рівень життя, до якого звикла донька. Тому вона попросила нас влаштувати Вадима до нашої компанії.

Мій чоловік погодився, але одразу попередив доньку, що Вадим змушений почати з найнижчої посади, щоб зрозуміти всі тонкощі роботи. Так починали всі його керівники, для зятя не буде винятку. Наша донька визнала, що ми маємо рацію, тим більше, що її чоловік працював у іншій галузі.

Але Вадим не був задоволений таким розвитком подій, він до цього не був готовий. Найімовірніше, уявляв собі окремий просторий кабінет, особисту секретарку й вільний графік. Йому явно не хотілося починати з нуля, але не відмовився, хоча було видно його ображений вигляд.

Він працював місяць, отримав зарплату і пішов на лікарняний.

Пробув там два тижні, після чого знову повернувся. Недовго попрацював і знову пішов на лікарняний, а потім зовсім звільнився. Ніхто його не звільнив, все вирішив він сам.

Мабуть, разом з нашою донькою вони не зійшлися на рахунок його нової роботи. Донька була вдячна, що ми влаштували Вадима, але йому все одно щось не подобалося. Вона не сказала мені подробиць, але я зрозуміла, що Вадим був ображеним, що його не взяли керівником, а всього лише звичайним працівником. Ніби ми доводимо, що він нам не рівня. Хоча, повторюю, не такої мети ми мали. Кожен починав з нуля.

Загалом, він звільнився, знайшов іншу роботу, але зарплата там теж далека від мрій. Минуло пів року, і донька говорить про чоловіка з відчутною образою і приходить до нас сама. Вважає, що це криза стосунків, яку треба подолати, і все буде добре. А я думаю, що її очі починають відкриватися. Незабаром вона втомиться від самообману і прийме правильне рішення щодо свого обранця.

А поки що ми мовчимо і підтримуємо. Ми могли б одразу запобігти цьому шлюбу, але не зробили цього. Кожен має своє життя та досвід.