З життя
Досягнення материнської любові

Успіхи матері
— Знаєш, підслухала в маршрутці розмову. Дівчина казала комусь: «Мій тато — успішна людина, а мама так нічого й не досягла, нудна курка». І я подумала — це про мене.
Світлана сиділа у Наталки на кухні й навіть не намагалася стримувати сльози. Тиждень тому від неї пішов чоловік, і треба було комусь виплакати свій біль.
Вони не були близькими подругами, лише приятелювали по-сусідськи. Колись, переїхавши у новий район, жінки познайомилися під час прогулянок з дитячими візочками — діти в них однолітки, квартири у сусідніх будинках.
Наталка, на відміну від Світлани, вийшла на роботу, коли синові виповнилося півроку. Тепер, через 18 років, вони згадали ту доленосну розмову в парку.
— Ти правда виходиш на роботу? А хто з дитиною буде? — у голосі Світлани тривога змішалася з цікавістю.
— На півдня буде няня ходити, — відповіла Наталка. — Закони міняються швидко, якщо випаду з процесу, шеф візьме іншого бухгалтера. Ще й місце не хочеться втрачати — потім важко знайти розумного начальника.
— Мій Олег каже, що я маю бути з Василем. Що кар’єра почекає…
— Кар’єра нікого чекати не буде, Світло. Мій чоловік теж хотів, щоб дружина вдома сиділа. Але я знаю свою справу: якщо три роки пропустиш — доганяти тяжко, а якщо п’ять — то вже назавжди відстала.
— Але вони ж такі маленькі ще, — зітхнула Світлана. — Шкода залишати сина на чужу тітку, до трьох років дитині мати потрібна, як повітря. Зараз усюди про це пишуть.
— Думаю, це не так вже й важливо. Набагато цінніше, щоб матері було цікаво жити. А дитина, якщо бачить, що мама впорається з життям, теж почувається добре. Решта — дрібниці.
— Ну не знаю, я вирішила мінімум до садочка з Васем сидіти, Олег мій досить заробляє…
— Це чудово, Світлано, тільки чоловіки дуже швидко звикають до повного обслуговування, потім не вирвешся. Моя мама так життя прожила й завжди казала, що не можна повністю розчинятися в сім’ї.
— Ну я ж не збираюся на шиї у Олега сидіти, Василь підросте — піду працювати.
Однак декрет затягнувся. Через чотири роки у Світлани народилася донька, клопоту додалося. Чоловік не допомагав, бо свято вірив, що виховання — жіноча справа, а його діло — заробити гідні гроші.
А ледь почувши від дружини «піду на півставки», відмахнувся:
— Ти з глузду з’їхала? У тебе дім, діти. Нащо мені вічно втомлена замотана дружина? Невже я тебе погано забезпечую?
Коли молодша дитина пішла до школи, Світлана все ж таки спробувала повернутися до професії. Але виявилося, що в архітектурі тепер працюють у 3D-програмах, яких вона не знає, колишні колеги пішли далеко вперед, багато хто зайняв керівні посади, її досвід застарів. До того ж на співбесідах їй прямо казали: «Ви ж 10 років не працювали…»
Нікого не цікавило, що Світлана колись із відзнакою закінчила архітектурний інститут, до 28 років працювала у престижній фірмі, брала участь у великих проектах. Все це було у минулому. А у теперішньому вона бачила, що діти сприймають її турботу як щось само собою зрозуміле, не цінують її працю. Чоловік явно крутив роман на стороні й знав, що може безкарно їй брехати — куди подінеться дружина-домогосподарка?
Одного разу Світлана намагалася його пристыдити, але Олег лише знизав плечима:
— Ти сама обрала так жити.
***
Наталка тим часом поєднувала кар’єру й дитину. Було тяжко, вона виснажувалася, інколи відчувала провину: «Я погана мати». Чоловік на всі прохання про допомогу нагадував: «Моя мама все встигала, а ти роботу ставиш вище за сім’ю».
Після 15 років шлюбу він і зовсім пішов:
— Ти навіть вечерю готувати не встигаєш! Катерина хоч би…
— Катерина — це та, що з відділу кадрів? — перебила Наталка. — Давно хотіла запитати.
Він зніяковіло замовк. А Наталка спокійно продовжила:
— Щасти вам. Тільки аліменти сплачуй без запізнень.
— Ти своєю кар’єрою зруйнувала нашу сім’ю, — Олексій кинув ключі на стіл.
Наталка повільно підняла голову:
— Ні. Ти зруйнував її, вирішивши, що мені не можна бути собою.
Наталці було 45, коли це сталося. Поч— І знаєш що? — усміхнулась Світлана, обіймаючи Наталку на весіллі, — ми обидві виграли.
