Дружба: бути чи не бути?

Тату, ну чого ти як дитина викручуєшся? Я ж тобі не в Міністерство дурнів запрошую, а в «Однокашники», вже півгодини Дмитро безуспішно намагався оцифрувати батькову особу й запустити його, як цифрового пелікана, у безкрайній океан соцмереж. Але батько чинив опір.

Не треба мені нічого! батько ховав кнопковий телефон, на який прийшов уже десятий код активації. Самі в своїх мережах, як окуні, плескайтеся, а мене не чіпайте. У мене й так залежностей вистачає навіщо ще одна?

Для спілкування, тату. Знайдеш своїх однокласників, колег, побратимів, будеш з ними балакати

Не дай Боже! у жаху батько викинув телефон у вікно. Але той, слава Богу, не розбився поверх був перший. Там половина вже на тому світі! Встигну я ще з ними поспілкуватися.

Ну так інша ж половина жива. Ось з нею й веди розмови. А то, крім мене й Оксани, тільки з телефонними шахраями балакаєш.

І на відміну від вас, вони мене слухають! Вчора з менеджером Катрусею з виправної колонії 7 три години проговорили. Знаєш, як їм там важко додаткові послуги громадянам пропонувати після відбою?

Ти можеш хоча б спробувати? Один тиждень. Обіцяю: якщо не сподобається, я від тебе відступлю.

Гаразд. Але тоді ти підеш зі мною на футбол у травні, поставив умову батько.

Я ж тобі вже казав, що під час матчу буду у Львові по роботі, ці слова Дмитро вимовив уже на вулиці, шукаючи телефон у кущах під будинком.

Ти сказав, що, може, й не поїдеш, визирнув у вікно батько.

Може, й не поїду. Я тобі пізніше скажу. Усе, дай мені пять хвилин, я все організую. Будеш, як нормальна людина, з усім світом спілкуватися.

Син повернувся з телефоном і сів за старий компютер.

Потрібен мені, світ цей ваш

Ти щось сказав?

Реєструй давай, дилере цифровий.

Ідею з «Однокашниками» довго просувала дружина Дмитра, якій свекор любив подзвонити в найнепідходящий момент і завести розмову на півгодини. По-перше, нехай іншим розповідає свої нудні байки по сто разів на день. А по-друге, може, рідше виходитиме на вулицю. А то цих дідусів завжди кудись тягне на захід сонця. Підуть за хлібом по акції і шукай їх потім по всій області з собаками.

Ти взагалі-то про мого батька говориш, нагадував Дмитро.

Ну так я по своєму суджу, тут же парирувала дружина.

На цьому суперечка зазвичай закінчувалася.

Дмитре, тут якийсь невідомий суб’єкт у друзі проситься, подзвонив того ж вечора схвильований батько.

Так чудово ж! Ось і додай його, будете спілкуватися.

Дмитре, я цю пику вперше бачу. Звідки він взагалі про мене дізнався? Я ж навіть не гуляв по цим вашим мережам. Що за нахабство так без запрошення заходити на чужий профіль?

Ну ми ж з тобою заповнювали дані: місце навчання, роботи, служби, інтереси. Можливо, ви з ним в одній школі вчилися

Дмитре, коли це було-то? Тисячу років тому?

Ну, значить, мамонта разом у печері розділяли. Ти спробуй, побалакай. Подивимось, знайдете спільні теми. Усе, тату, мені працювати треба.

Ох, Дмитре, знайшов мені головний біль

Наступний дзвінок від батька пролунав лише через чотири дні:

Дмитре, ти можеш мене з вокзалу забрати?

З вокзалу? Ти чого там у таку пізню годину робиш? дивлячись на годинник, запитав син. Мабуть, дружина була права: батько починає перетворюватися на того самого діда-мандрівника.

Автобус цей проклятий чекаю вже сорок хвилин. Проще пішки було дійти, але в мене колесико на валізі зламалося.

Нікуди не йди, я скоро буду!

Звичайно не піду, я ж до особистого візника на кита Ти знаєш, яким важким було продати ту хатинку, але тепер я розумію, що справжній дім це не місце, а люди, з якими хочеться його ділити.