Connect with us

З життя

«Два года без общения с дочерью: как внезапно оборвалась связь»

Published

on

Уже два года моя дочь со мной не разговаривает. Алина постит фотки в соцсетях, болтает с подругами, живёт своей жизнью. Но для мамы у неё ни звонка, ни строчки. Алина — взрослая женщина, у неё двухлетняя дочка и муж, живут в своей квартире в Перми. Я всегда была строгой — и к себе, и к другим. Алина не стала исключением.

Быть матерью — значит учить. Я хотела, чтобы Алина хорошо училась, помогала по хозяйству, следила за собой. И даже теперь, когда у неё своя семья, я не могу молчать, если вижу беспорядок: вещи валяются, посуда не помыта, в шкафу — как после нашествия Наполеона. “Ну как можно так жить?” — спрашивала я, поправляя её кофты на полке. Алина закатывала глаза и начинала убираться — просто чтобы я отстала.

Её дочь растёт в захламлённой детской, кастрюли засыхают в раковине, а муж Алины, на мой взгляд, бесполезен, как пятое колесо. Кто, если не мать, скажет правду? Но год назад всё изменилось. Алина вдруг перестала брать трубку. Накануне я рассказала ей, как племянницына дочка в три года уже читает. Алина нахмурилась и спросила, зачем я сравниваю её ребёнка с другими.

А разве не видно, кто впереди? Это был наш последний разговор. Потом я узнала, что она поменяла замки и не хочет меня видеть. Я думала — обида, пройдёт. Одумается, придёт, извинится. Но время идёт, а Алина молчит.

В августе у меня был день рождения. Ждала хотя бы смс, но дочь даже не вспомнила. На следующий день, не выдержав, я позвонила с чужого номера. “Раз не хочешь общаться, — сказала я, — освобождай мою квартиру!”

Дело в том, что шесть лет назад, перед её свадьбой, я переписала квартиру на Алину. Её муж получал копейки, и я решила помочь — у меня была возможность. Но теперь, когда она вычеркнула меня из жизни, пусть ищет, где жить! Алина ответила холодно: документы в порядке, квартира её, и выгонять её никто не имеет права.

Разве это справедливо? Если она такая самостоятельная, пусть докажет — съезжает! Я отдала ей всё, а в ответ — пустота. Сердце болит, но простить предательство я не могу.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Пробачити, але занадто пізно

“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...

З життя5 години ago

Не хочу таку доньку

– Не треба мені такої доньки! – вигукувала Ярина Петрівна, махаючи пом’ятим аркушем паперу. – Сором для родини! Як я...

З життя5 години ago

Я у шлюбу, але самотня в житті

– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і...

З життя8 години ago

Вечеря привела до розриву

– Ти що, з глузду з’їхав? – Тетяна кинула серветку на стіл, келих від цього шатнувся. – Запросити її сюди,...

З життя9 години ago

Щастя в темряві

Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...

З життя11 години ago

Навіть слова вдячності не знайшлося

«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...

З життя12 години ago

МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!

— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...

З життя15 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...