З життя
Двоє в родині: мій світ із сестрою через півтора року після мого народження.
У нашій родині було двоє дітей. Сестра народилася на 1,5 року пізніше за мене. У ті часи дітей не вважали центром Всесвіту, головними були дорослі. Влаштувати істерику на вулиці навіть не спадало на думку в будь-якому віці. Тим більше, вимагати щось у магазині.
Але вдома ми часто сперечалися. Різниця у віці була невеликою, ми грали разом, а де спільні інтереси, там і протиріччя. Без сліз і крику не обходилося. Завжди потрібно було саме те, чим заволоділа сестра. Ображена дитина ридала на всю квартиру. Розумні аргументи не діяли.
Моя мама (викладач, педагог університету) не заглиблювалася в довгі пояснення. Вона не карала, тим самим не даючи приводу розкрутити трагедію повною мірою. Ставши в куток, а там жаліти себе.
Мудра мама діяла інакше. Вона співчувала:
– Ти також хочеш гратися цією лялькою?
– Аааааа, вона не дає!
– Тобі прикро, будеш плакати?
– Так, аа…!
– Добре, плач! Іди на кухню, сідай і плач. Скільки тобі часу треба, п’ять хвилин чи десять?
– Десять! Аааа!
– Я заведу годинник, коли стрілка дійде сюди, час закінчувати.
Пам’ятаю свої відчуття – жодного задоволення. Одне діло, коли насварили, покарали – свята справа повідомити всьому світу про несправедливість. Совсім інше, коли дозволили плакати. Час тягнувся, сльози не видушувались, стрілка рухалася ледве-ледве. Я ридала незрозуміло навіщо і для кого, заздрячи сестрі, яка гралася у кімнаті:
– Мам, скільки мені ще плакати?
– Ще дві хвилини!
– Аааа, эеее!
– Мамо, я більше не хочу!
– Усе, наплакалася? Йди грайся!
Ну, нарешті! Я бігла до іграшок, забуваючи про ту ляльку, з якої почалася істерика. У домі довго панував мир і спокій. Сваритися бажання не було. Враз доведеться плакати цілих десять хвилин? Звідки стільки сліз? Завершити на половині – не діло, якщо дозволили побавитися повною мірою. Наче, не виправдала довіру. Навіщо починала?
Всім нам часом потрібно викинути емоції. Поругатися, посваритися, покричати. З віком людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина ж ще не вміє справлятися.
Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла плакати, щоби зняти стрес, а з іншого – встановлювала рамки, не дозволяючи капризу перерости в повноцінну істерику. Яку добром не зупинити.
Цей метод я успішно застосовувала зі своїми дітьми. Діяв безвідмовно.
For About an Hour, I Watched Two Soon-to-Be Parents—Barely Out of Sixth Form—at the Gynaecologist’s Waiting Room Recently, I had an appointment with my gynaecologist. As usual, there was a queue and the doctor was running late. Behind me stood a heavily pregnant girl, about eighteen, accompanied by the soon-to-be dad of the same age. These “parents” paid no mind to the queue and acted as they fancied. The father was loudly giggling up and down the corridor because he was having a son: – Isn’t it brilliant, it’s a boy? Heeeeeeeeeeee… He said this about ten times, then suddenly realised: – Oh, we haven’t named him yet! Let’s name him after one of the doctors! He paced the hallway, reading off doctors’ names and making comments on each. On completing his ’rounds’, he plopped down next to the girl, still giggling. An elderly woman passing by politely asked him: – Young man, would you please calm yourself? The lad looked at her, baffled, and replied: – Granny’s pregnant too! Hoo-ha-ha-ha… His girlfriend giggled softly, both of them with equally vacant expressions. With some effort, I managed not to start an argument with the pregnant girl. Next, the soon-to-be dad launched into a new topic—food. – I’m famished! Ya-ya-ya-ya-ya… – I’m hungry, and it’ll be another half hour in this queue… – Let’s go get sausage rolls! We’ll come back after! – I don’t want sausage rolls. – You’ve become so picky! Hoo-ha-ha-ha… Everyone’s head was pounding from listening to them, but thank goodness, the pair finally left—I don’t know if they went for sausage rolls or pasties, but that was irrelevant. The important part was that they were gone. With horror, I thought about what kind of upbringing their child would get. Chances are, that child will turn out just as poorly raised. Maybe the grandparents will step in, but if they raised these two, I doubt things will be any different with the grandchild.
For nearly an hour, I watched the soon-to-be parents, both barely out of sixth form. Not long ago, I had...
I Used to Accuse My Husband of Living in My House—One Weekend He Packed His Bags and Left
I gave my husband an earful, accusing him of living in my flat. One weekend, he quietly packed his bags...
Everyone Thought the Young Woman Was Caring for the Elderly Neighbour Out of Greed for an Inheritance—But They Couldn’t Have Been More Wrong
The girl was looking after her neighbours grandmother, and everyone assumed she was angling for an inheritancebut of course, they...
I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Can’t Abandon Her Either
I’ve lost the will to help my mother-in-law after finding out what she did. But I can’t just leave her...
“I Don’t Want to Be a Mum! I Just Want to Go Out!” – My Daughter’s Heartbreaking Confession Changed Our Family Forever
I dont want to be a mum! I just want to go out! Thats what my daughter told me. My...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? A Mother-in-Law’s Suspicion, a Paternity Test, and How Family Tensions Changed Everything”
– Shes not your daughter, are you completely blind? I hadnt been seeing my now-husband for even a year before...
This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—And One Had Another Woman’s Name on It
Thats exactly what I did when I found two vouchers for a sea cruise in my husbands pocket. One of...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law – You Do What You Like!”: A Mother’s Ultimatum Forces Mark to Choose Between Love and Ambition, Only to Lose Everything in the End
I wont have any other daughter-in-law, so you do as you please! my mother declared to me one afternoon. My...