Грошей на кредитці мало, а холодильник порожній

Грошей немає, на кредитці з кредитних лімітів залишилася всього одна гривня, холодильник порожній… А з трави на тебе дивляться два прекрасні, але дуже голодні очі. Як би в такій ситуації поступила звичайна людина? А хто його знає! Оля ніколи не вважала себе нормальною, тому вибір перед нею не стояв. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох завжди цікавіше.

Але кошеня дивилося-то дивилося, та в руки не давалося. Його вигляд казав чітко й ясно:
– Так, жінко… Руками мене не чіпати! А то знаю я вас – натрогають мене, а їсти не дадуть. Ось сюди їжу насипай, ось сюди! Тут місце зручне, скільки можна вже біля нього мені крутитися?

Довелося Олі за кошеням побігати. Втомилися обоє… Маленька киця втомилась і зрештою здалася.
– Гаразд, бери мене, я втомилась.

Кошеня в руках було майже невагоме. Воно зовсім нічого не важило – наче всередині яскравої, пухнастої шубки нічого й не було. І на чому тільки котяча душа трималася?

Лише на силі котячого духу та бажанні жити – тому що вже два дні кошеняті взагалі нічого не перепадало. Та й до цього воно не сказати, щоб часто ласувало.

Засохлий краєчок піци, половина котлети, та паличку з рештками морозива облизало. Оце й усе, що знайшло за кілька днів, залишившись без мами, маленьке, голодне кошеня.

Оля несла кицю і роздумувала. Голод, це звісно іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Але дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до біса гордість.

Ця гордість їй дуже заважала жити. Саме з гордості вона не стала ділити з чоловіком нажите разом житло. А адже це він усі два роки подружнього життя зраджував їй!
Через цю гордість не прийняла допомогу матері й батька. І ця гордість погнала її до зовсім чужого міста. До міста, в якому вона опинилася зовсім одна – без рідних, без друзів і без грошей.

Але заради кошеняти Оля забула про свою гордість.
Зайшла до крамниці, маленької, біля дому. Там товпилися люди: добре підпилий чоловік, молода сімейна пара та літня жінка.

– Вітаю. – Звернулася Оля до продавця.
– Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я поверну через кілька днів, зараз у мене немає жодної копійки. А з зарплати одразу ж занесу… Ось, знайшла кошеня, а годувати зовсім нічим.

Добре підпилий чоловік подивився на Олю важким, вельми невдоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня нагодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок для мене зважте. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?

Розплатився і простягнув пакет Олі.
– На, годуй свою пухнасту мордочку. А то – два пакетика, два пакетика. Ех, жінки-жінки…

Пробурчав і пішов.
– Доню, візьми молочка.

До Олі підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку.
– Кошенятко малюсіньке, вони це люблять. Бери-бери, для маленького не шкода.

Зітхнула жалісливо і теж пішла. Молода пара переглянулася, вони зрозуміли один одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви зрозуміли, це теж все дісталося Олі. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця.

Оля несла кошеня та продукти додому. Кошеня пищало і намагалося прорватися до пакету. Аромат свіжого м’яса змушував малюка ставати божевільним.

А Оля ніяк не могла зрозуміти… Як це так? Окремо їм двом було погано і безнадійно. Оля тільки-но змогла влаштуватися на роботу і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж – кілька днів бігало голодним. Але сьогодні, коли вона його взяла, розчулило відразу кількох, таких різних людей.

Удома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) грали, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.

– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?
Гладячи крихітну лапку, запитала у кошеняти Оля.
– Помиляєшся. Це ти нагодувала мене!