І що, тепер він з нами житиме?” – запитав він у дружини, дивлячись на сина

“І що тепер він з нами житиме?” — запитав у своєї дружини, дивлячись на сина.

Віра Іванівна прийшла додому і здивувалася, побачивши сина. Дмитро вже два роки жив зі своєю дружиною окремо й зустрічалися вони не частіше, ніж кілька разів на місяць, та й то лише на вихідні. А тут — робочий тиждень.
— Щось сталося? — замість привітання запитала Віра Іванівна.
— А ти що, не рада мене бачити? — спробував пожартувати Дмитро, але отримавши строгий погляд мами, відповів: — Та від Лєни пішов.
— Що значить, пішов? — строго запитала вона сина.
З твердим характером, вона взагалі не дуже любила жартувати. Вочевидь робота залишила свій відбиток, адже працювала вона в колонії для неповнолітніх.
— Ну… посперечалися, — промямлив Дмитро, намагаючись усім своїм виглядом показати, що говорити на цю тему йому не хочеться.
— І що? — дивлячись в очі синові запитала вона: — Ти будеш до мене приходити після кожної сварки з дружиною?
— Ми розлучаємося! — вигукнув Дмитро.
Віра Іванівна продовжувала дивитися йому в очі, а цей погляд вимагав пояснень. Зітхнувши, Дмитро сказав:
— Вона хоче, щоб я ще домашні справи робив. А я вже з роботи втомлений приходжу.
— А ти що, не можеш допомогти дружині? — не підтримала його мати.
— І вона мені те ж саме сказала. Але я їй сказав, що жінка — хранителька вогнища і домашні справи повинна робити вона.
— І де ти такого набрався? — запитала його мати, втрачаючи терпіння.
Вона була втомлена після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми скаргами. Та ще й з якимись мислями патріархальними. Вона все життя прожила з чоловіком, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом справи по дому робили, разом дітей виховували і не було у них розподілу праці. А тут, бачте, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
— Я тебе питаю! — крикнула на нього мати так, що не будь він чоловіком, він би напевно написався. — Ти де цього набрався? Поділ справ придумав! А ти що, мамонта втомився полювати? Ви обоє працюєте і ви обоє додатчики. Отже, і домашні справи разом робити повинні. Чи ти їй запропонував з роботи звільнитися і домом займатися? Ні? Тоді чого вередуєш? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? А все тому, що у нас вистачає розуму разом у возі йти.
Тут з роботи прийшов батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
— Щось сталося?
“Навіть питання однакові запитують”, — подумав Дмитро сам собі, а вголос сказав:
— Ми з Лєною розлучаємося.
— Ну і дурень, — коротко відповів батько і відніс на кухню сумку з продуктами.
— Ігоре, наш син — болван, — сказала чоловіку Віра Іванівна і розповіла про причину сварки.
— І що, він тепер з нами буде жити? — запитав Ігор у своєї дружини, а потім звернувся до сина:
— А ти знаєш, що первісне слово “супруг” – це соупряжник? А соупряжник – це той, хто перебуває в одному возі зі своїм супутником життя. Тому й тягнути ваш возик, тобто сімейні обов’язки, ви повинні на рівних. І якщо один починає ухилятися від роботи, то другому доведеться тягнути за двох. І закінчується це тим, що або один загине, або возик зламається.
Дмитро замислився, але образа на дружину ще не відпускала. Він сподівався, що батьки його підтримають, а по суті, вони стали проти нього. Далі батьки говорили про Дмитра, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Володимирович викладав продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх по місцях. Вони всім своїм виглядом показували, що Дмитро тут зайвий і няньчитись з ним не збираються.
Дмитро дивився на їхню сімейну ідилію і не розумів, як вони, такі жорсткі в житті, один з одним поводяться як зайчики.
— Ну і що ти тут стоїш? Іди з дружиною мирись! — строго сказав йому батько. — І викинь з голови всю цю нісенітницю, хто що кому має! Оберігати один одного і допомагати — ось що ви повинні! Все, йди, у нас з матір’ю свої справи.
Дмитро вийшов від батьків збентежений, не такого прийому він очікував. Зате образа на Лєну вже пройшла і він розумів, що й сам не кращий, влаштував сварку на порожньому місці. Але одне він все ж зрозумів: він хоче побудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.