Я — Алёша. Моя сім’я така ж крута, як Бамблбі.

Вітаю, я — Олексій. У мене родина класна, мов той Бамблбі. Це ж трансформер, ви що, не знаєте? Правда, мама поїхала. Спочатку вона лікувалася, довго лежала в ліжку, мене обіймала. А потім бабуся сказала, що мама поїхала до санаторію, дуже далеко. От би вона привезла мені Оптимуса Прайма!

Як мама поїхала, тато теж засмутився. Почав дуже стомлюватися на роботі, так сильно, що, приходячи додому, дивився на мене і плакав. Хто знає, хто там головний на його роботі? Скажіть йому, щоб тата так не перевантажували. Неправильно, коли дорослий чоловік плаче. Ще він казав, що більше не може, знову йшов, а повертався зовсім зморений, від нього неприємний запах. Мабуть, він у мене спортсмен, бігав, а потім з калюжі пив. Круто я про калюжу вигадував?

Одного разу я вже майже заснув, але чув, як бабуся кричала на тата, що пора забути, відпустити, що є я, Олексій. А він ридав, майже як Анка з другого поверху, у нашому дворі вона найголовніша плакса. В тому, що тато плаче, точно винна його робота. Отже, він дуже працьовитий. І веселий був, до того як мама поїхала. Ми з ним зібрали майже повну колекцію Bionicle, у кого ще такий тато?

Потім бабуся повела мене в дитячий садок. Я всю дорогу говорив, що мені й вдома добре. Але бабуся наполягала, хоч і була доброю. В садку мені не сподобалося. По-перше, Олексій там багато, а має бути один — це я. По-друге, дівчатка. Я не проти дівчаток, але вони дурнуваті. Ніють, вередують, на голові банти носять. Ви ж не носите? І я не ношу. Але гірша за всіх в садку Валентина Семенівна, вихователька. Чому вона бабусі подобається — не розумію, мабуть, наполегливі одна одну люблять. Ми з татом називаємо її Тітка Бос.

У садку я найбільше дружу з Платоном, нам разом весело, а Валентина Семенівна заздрить. Одного разу сказала, що якщо ми не замовкнемо, вона проб’є нам язики діркопробивачем. Діркопробивач завжди стоїть у неї на столі. Дірка в язиці — це круто, бачив по телеку. Але, мабуть, боляче, тому доводиться слухати Тітку Бос.

На сонну годину у мене є ліжко. Вдома своє і тут своє, уявляєте? Ми з Платоном спимо поруч. А насправді не спимо, а розмовляємо про Оптимуса. Валентина Семенівна сварить, що треба мовчати в ганчірочку. Не знаю, в яку — може, є спеціальна ганчірочка для мовчання, але ми не знайшли. Невдача.

Я от про що думаю. Тітка Бос каже, що ми не розуміємо свого щастя, і якби у неї була така можливість, вона б спала з качками. У чому прикол? Це ж незручно і качки щипаються, я точно знаю, був же у селі.

На полудник у садку дають компот з ватрушкою. Ох, як же це смачно. Давайте я зараз помовчу, а ви собі ватрушку придбайте. Почекаю трохи.

Ну як? Я ж казав, що сподобається. А зараз ще розкажу, як мене забули в садку, класна історія. Коротше, був вечір. Всіх уже забрали батьки, ми з Платоном залишилися. Валентина Семенівна набирала татові на мобільний, а він вимкнений. Зателефонувала бабусі, та сказала, що хтось в’їхав на машині в стовп. Я не зрозумів, в чому справа, але Тітка Бос заплакала, а поки вона розводила соплі, за Платоном прийшла мама. Вихователька попросила її взяти мене на ніч. Уявляєте, як круто? До друга з ночівкою!

Ми сіли в машину до них. Мама Платона працює в таксі, ого. Вона швидко водить, мов той Шумахер, і лається за кермом поганими словами. Тато Платона теж поїхав далеко, Платон думає, що до Японії — шукати секрет японського виробництва.

Квартира була тісною, але було все одно весело. Ми втрьох грали в хованки і пили газовану воду з бульбашками, вдома такої нема. Мама класна у Платона, помила мені голову і підстригла нігті, каже, якщо на ногах нігті, то на руках рукти. Ось прикол! То був дуже класний день! Потім вона нас поклала спати і прочитала казку про Русалочку. Як мама.

Зранку мене забрав тато. Сказав, що загубив машину. Не розумію, як таку величезну річ можна загубити, це ж не Bionicle. Ще в тата на обличчі були страшні порізи і синці. Так парився віником у лазні, що подряпав обличчя. Дурний тато, буває, мені його інколи шкода.

Увечері до нас у гості прийшов татів найкращий друг Сергійко. Найголовніше, що у Сергійка є Чарлі! Справжній собака. Ікла величезні, як у вовка, але він мене ніколи не кусає, лише руки лиже. Поки ми з Чарлі гралися, дорослі посварилися. Сергійко кричав: «Ти зовсім з’їхав з глузду, на кого Олексія залишиш? Так не можна, живи, заради неї і нас живи». Тато у відповідь кричав, що втішати не треба. Вони побилися в кінці, чи то тато перший Сергійка вдарив, чи навпаки, загалом боролися на кухні і сопіли, а ми з Чарлі рознімали. Чарлі молодець, вкусив за сідниці обох, щоб нікому не було прикро. Потім ми втомилися, лежали на підлозі всі разом. Я сказав:

– Ви навіщо б’єтеся? Погана звичка, мамі не сподобається.

– Її нема, – відповів тато.

– Чого нема? – не зрозумів я.

– Заспокойся! – сказав Сергійко татові, а мені пояснив, що нема машини.

Тато точно дурний, знайшов через що засмучуватися. Довелося його втішити.

– Ти тільки не плач, це всього лише машина. Нову купимо. Ти у мене розумний, щось вигадаєш, і Сергійко допоможе. Пам’ятаєш, я велику машину-іграшку загубив? Ну так, спочатку важко, плакав щодня. Потім так вирішив: я є, а її нема. Мені тут добре, а машині в іншому місці добре. Нема чого сумувати.

Тато міцно обняв мене. Вони з Сергійком мовчали і плакали, точно вам кажу, я бачив сльози. Чарлі скавулів. Двоє дорослих — і рознюнілися через машину. Потім всі піднялися з підлоги, тато пообіцяв Сергійкові постаратися і взяти себе в руки. Чарлі в ту ніч спав зі мною, який же він крутий і теплий!

Наступного дня тато прийшов за мною в садок пішки. Приніс мені велосипед, а мамі Платона — квіти, довго просив вибачення. Вони усміхалися, ми з Платоном теж. Його мама про машини розуміє, відразу сказала: нічого, буває. Гарно вони виглядають, як наречений з нареченою.

Потім я їхав додому на велосипеді, а тато біг за мною. Я сміявся, а він чомусь і в мене просив вибачення. Дорослі всі дивні, навіть свої.

Тата ніби підмінили з тих пір, як вони з Сергійком побилися, а Чарлі вкусив за сідницю. Тепер приходить додому раніше. Мабуть, хтось поговорив з головним на роботі. Дякую! Ще ми з татом щовівторка ходимо в басейн. Він плаває як дельфін і обіцяв, що мене теж навчить. Щочетверга у нас карате, одягаємо білі кімоно і машемось аж до полусмерті. Особливо татові подобається бити грушу, він може двадцять хвилин лупцювати без зупинки — такий злий, вам і не сниться. А потім усміхається. Вчора ходили на китайську мову, думаємо, туди теж запишемося. Тато каже, китайську знати корисно. Мені подобається, що там малюють каракулі, а насправді це не каракулі, а слова. І вчать їсти двома паличками, як у кіно.

Нещодавно у мене був дитячий корпоратив. Так тато жартома називає день народження. Я запитав, чи приїде мама, але виявилося, що вона дуже зайнята в санаторії. Зате тато запросив всіх моїх друзів з садка, щоб день народження був найкращим у житті. Він дзвонив організаторам свят, клоунам, людям, які роблять торти. Каже, простіше на Місяць злітати, ніж влаштувати день народження дитині. Бабуся розумна, запропонувала підключити маму Платона. Суперкруто вийшло! Вони з татом швидко домовилися, все зробили, вона торт спекла з Бамблбі. Чарлі прийшов, ми з ним танцювали й з дівчатками теж. Інколи й дівчатка на щось годяться. Шкода, що мама не зателефонувала.

Минув рік. Ми дуже багато часу проводимо вчотирьох. Я, тато, Платон і його мама. Круто ж завжди мати друга поруч. Мама Платона добра. Ви б бачили, як вона наркомана відмила, який хотів забрати мій велосипед. Тато з нею після роботи не втомлюється. Сьогодні бабуся і тато сказали, що хочуть зі мною серйозно поговорити. Я знаю про що. Звісно, виберу Бамблбі. Оптимус, тільки не ображайся! Сьогодні вночі мені приснилася мама. Гарна така. Вона мене гладала і тихенько на вушко сказала, що татові і мені з мамою Платона жити краще, що вона хороша і щоб я це татові пояснив. Олексій розумний, Олексій все пояснить як треба.