Connect with us

З життя

«Я буду жити у твоїй квартирі, адже я твоя мати!»

Published

on

Було мені лиш п’ятнадцять, коли матір раптом оголосила, що виходить заміж за іншого чоловіка. А мене — єдину доньку — без жалю відправила жити до бабусі. Я заважала їй будувати «нове життя». Ні листів, ні дзвінків, ні копійки допомоги. В неї було все — чоловік, нова родина, а в мене — лиш стара бабусина «двушка» та її пенсія, якої ледь вистачало на найнеобхідніше. Але бабуся любила мене безмежно, попри скромний побут. Вона не ділила мене на «свою» чи «не свою». Ділила зі мною усе: і тепло, і радощі, і біль. Я зростала пліч о пліч із нею, під її опікою, і була вдячна за кожне обійняття, за кожну хустинку, якою вона витирала мені сльози.

Коли бабусі не стало, я вчилася на другому курсі університету. Похорон, шок, пустка. Та одна річ тішила — я залишилася в її хаті. Спадок, даний не по праву, а по любові. Я, єдина рідня, стала справжньою господаркою тієї самої квартири, де вперше відчула, що мене люблять.

Минуло кілька років. Я вже майже забула про матір — як про страхітливий епізод у житті. І раптом — дзвінок у двері. Вона стоїть. І з порогу — не «здрастуй», не «як ти». А з вимогою.

— Нам із чоловіком тісно в нашій «двушці». А в тебе — «трішка». Давай міняймось. Ти ж моя донька!

Я дивилася на неї, і всередині палало від болю й люті.

— Тоді я тобі не була потрібна, — сказала я. — Чому ж зараз я тобі щось винна?

— Тому що я — твоя мати! — скрикнула вона. — І я житиму в твоїй оселі! Як ти можеш бути такою невдячною?

Я зачинила двері. І думала, що це — кінець. Але ні.

Минуло ще сім років. Я була заміжньою, виховувала сина. Ми з чоловіком працювали, платили кредит за нову машину, робили ремонт у вихідні, раділи кожному вечору разом. І знову — дзвінок.

Відчиняю, і бачу її на порозі. Постарілу, зневірену. І знову не «здрастуй», а прохання:

— Пустиш пожити?

Син вибіг у коридор і спитав:

— Мамо, хто це?

— Я твоя бабуся, — випалила вона.

— Мам, це правда? — недовірливо запитав він.

Я важко зітхнула:

— Іди, сину, до кімнати. Потім усе поясню.

Коли ми залишилися самі, я дізналася, що її чоловік виявився шахраєм. Умовив продати квартиру, нібито для купівлі нової, більшої. А сам зник із грішми. Вона залишилася з нічим. Прийшла до мене — до тієї самої доньки, яку колись без вагань виставила за поріг.

— Я знаю, що ти не викинеш мене на вулицю. Я ж твоя мати! Я тебе виховала!

— Ти? Виховала? — я ледь не засміялася від болю. — Мене виростила бабуся. А ти кинула мене заради чоловіка. І тепер хочеш жити в моїй хаті?

Вона пробула у нас кілька днів. Я нагодувала її, дала переночувати. А потім подзвонила її двоюрідній сестрі, яка мешкала в селі. Там якраз шукали помічницю на кухню у місцевий будинок відпочинку. Тітка не заперечила. Мати поїхала. Але не мовчки. Кричала у під’їзді, ніби я їй чужа:

— Ти — погана донька! Ти за все відповіси!

А я стояла в дверях і мовчала. Бо кричати вже не хотілося. Бо я давно пробачила. Але впустити назад — це зовсім інше.

Так, як же так… Як можна прийти через роки й вимагати любові, ніби нічого не сталося? Ніби біль можна стерти, як пил з вікна? Але я вже не та дівчинка, яку можна зрадити й заб говорити.

Я — мати. І я знаю ціну турботі. І я не хочу, щоб мій син колись відчув те, що пережила я. Тому — ні. Я не погана донька. Я просто більше не хочу бути для неї рятівним кругом. Нехай пливе сама.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя35 хвилин ago

Загадка давнього знімка

**Таємниця старої фотографії** Микола та Оксана навчалися в одній групі. Дівчина як дівчина, нічим особливим. Але чи то час настав...

З життя2 години ago

Розумний вибір на порозі!

Думай, хлопче, думай Олег зупинив машину біля заправки. — Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцю на заправці та...

З життя3 години ago

Я прагнула до щастя

Марійка відкинула ковдру, перевернула подушку на інший, менш вологий бік і знову лігла. Прохолодніше стало, але заснути все одно не...

З життя5 години ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя6 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя6 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя7 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя8 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...