З життя
Я дзвоню подрузі, а відповідає її донька.
Я телефоную своїй подрузі, трубку піднімає її дочка.
– Оксано, – кажу, – поклич маму.
– Не можу, – відповідає дівчинка. – Мама повезла бабусю купувати щось спортивне на ноги та джинси на резинці. У бабусі скоро круїз.
Я ледь не вирвалася на недоречну реакцію в присутності дитини. Бо мама моєї подруги ще нещодавно ходила повільно, а виходила тільки до лавочки у дворі. Постійно згадувала слабким голосом про свою швидку кончину, особливо в присутності гостей. І Леся, моя подруга, вирішила відволікти маму від цих похмурих думок і розмов, які зганяли всю родину в депресію.
Навесні вона десь дізналася, що для стареньких організують поїздку Європою, по Львову та околицям. Все враховано і передбачено. Завантаження-розвантаження-переміщення. Плюс медичні працівники поруч і додаткова допомога, яка, якщо потрібно, не тільки валізи донесе, але й самих бабусь. Мама, треба віддати їй належне, довго опиралася, бо розуміла, навіщо її відправляють до Львова на десять днів. Але потім погодилася, тим паче, її подруга по рецептах і діагнозах теж захотіла поїхати в місто мрій. А у двох вмирати веселіше.
Ну, зібрали дівчаток — одній сімдесят п’ять, іншій — на два роки більше, напутсвили поводитись добре і не піддаватись спокусам, відвезли до аеропорту, а там передали в руки команді, що везла сформованих пенсіонерок розважатися у Європу.
Подорож виявилася чудовою, мама щодня дзвонила додому з подарованого їй мобільного телефону і захоплено, приблизно годину, розповідала про сніданки-обіди-вечері та екскурсії по визначних місцях.
Проте невелика проблема все ж виникла. Маму під час поїздки наздогнав запор. Це загалом зрозуміло: літня людина, нове місце, їжа у готелі й таке інше. Організм відповів. Радитися на цю тему з групою підтримки їй здалося не надто зручним. Тому вона просто вирішила заглянути до аптеки навпроти, та й купити там клізму. Аптека виявилася хоч і маленькою, але надто сучасною. Там продавалися пляшечки, баночки, креми, якісь малозрозумілі медичні прилади, частково – за системою «сам бери». Ну, загалом, так, як має бути в такому закладі.
Заходить мама, починає водити очима по поличках, шукаючи потрібний предмет. Не знайшовши, тричі по колу обходить аптеку, зупиняючись і обмацуючи ті чи інші прилади, які хоч чимось нагадують клізму. Щоправда, вони досить незвичної і навіть, як би це сказати, фантастичної форми. Ну так це ж Львів! Цивілізація! А в цей час продавець, точніше фармацевт, або як їх там в аптеках називають, із непідробним здивуванням дивиться на маніпуляції старенької. І, намагаючись бути корисним, запитує, чим можу помогти, мадам? Ви говорите українською? Англійською? Німецькою?
А мама всіма мовами світу говорити, звісно, може. Але трохи. Французькою вона знає «бонжур». Англійською вивчила «хай» і «бай». Німецькою навіть може сказати цілу фразу: «Гітлер капут». Але це все не зовсім по темі. Тому вона починає жестами пояснювати, чого їй треба.
Плескає себе ззаду, а потім руками показує, щоб принесли щось таке кругле і довге. У продавця, в смислі фармацевта, очі на лоба полізли і рот наполовину відкрився. Він вже дивиться на бабусю з деяким страхом, у якому, проте, вгадується повага.
Врешті-решт з’ясовується, що наша мама говорить російською. Цей малий також жестами показує, мовляв, нікуди не рухатись, він зараз повернеться – одна нога тут, інша там. Вибігає з закладу і дійсно через пару хвилин повертається з літнім чоловіком на зразок комісара Мегре у виконанні Жана Ґабена. Та ще в картатому береті з помпоном. І з люлькою в руці. І говорить російською! Чоловік виявився чи то нащадком якогось російського князівського роду, чи то уламком білої гвардії. Він кожного ранку пив свою каву з булочкою та читав газету в кафе навпроти.
Там його продавець по-сусідськи і підхопив. Одним словом, з’ясувалося, що заклад з медичним ухилом — невеликий секс-шоп. Цей схожий на аптекаря збуджено обмалював картину. Мадам, мабуть, шукає щось особливе. От тільки він ніяк не може втямити, що саме. Нащадок дворян якраз мав внести ясність у цю заплутану справу. Коли до мами нарешті дійшло, де вона знаходиться, вона, як не дивно, не скрикнула: ах, боже мій, який жах! Не закрила червоне обличчя обома руками. І не вилетіла стрімголов з ганебної лавки.
Навпаки, з неприхованим інтересом поцікавилася у нащадка генерала Денікіна, а що це таке? І ось це? І це теж? Дещо навіть сам перекладач не знав. Тоді «фармацевт» влаштував їм невеличку екскурсію та лікнеп. Після чого мама з величезним презирством сказала своєму новому знайомому:
– Виродженці. Нічого вже самі не можуть. А ми запросто могли і те, і це, і, між нами, те теж. Причому, без всяких дурних штучок і дрючків, правда ж?
– Щира правда, мадам, – захоплено погодився внучатий племінник генерала Шкуро.
Словом, з поїздки Європою мама привезла не лише нові враження, а й нового друга. Вони переписувалися, передзвонювалися весь цей час. А тепер ось вирішили знову поїхати разом, чи то на Багами, чи то на Кариби. То вже не має значення.
– Ні, подумай, який кошмар, – жаліється мені по телефону Леся. – Дзвонять ті діти, ну, з Львова, з претензіями, що мама веде себе легковажно. Що їхній татусь занадто старий для таких поїздок і пригод. А я їм у відповідь кажу, щоб стежили за своїм дідом. Це він маму підбиває на різні дурощі. Взагалі, нісенітниця якась, скажи. Що старий, що малий – вітер у голові…
А поки діти сваряться і назначають винуватих у розпусті, ці двоє пакують валізи, купують спортивне на ноги і джинси на резинці. У них попереду круїз!
Michael Froze: From Behind the Tree, a Dog He’d Recognise Anywhere Watched Him with Sad, Knowing Eyes
I frozepeering from behind an old oak tree, a dog watched me with a sadness Id have recognised anywhere. Dust...
DO I REMEMBER? I CAN’T FORGET! “Polly, listen… Remember my illegitimate daughter, Anastasia?” My husband spoke in riddles, making me uneasy. “Do I remember? I can’t forget! Why?” I sat down, bracing for bad news. “Well… Anastasia is begging us to take in her daughter—my granddaughter,” he mumbled. “And why on earth should we, Alex? Where’s Anastasia’s husband? Disappeared into thin air?” I was intrigued. “The thing is, Anastasia doesn’t have much time left. She never had a husband. Her mother remarried and lives in America. They’re estranged, and she has no other family. That’s why she’s asking…” Alex couldn’t meet my eyes. “So, what’s your plan?” I had already decided. “Well, I’m asking you, Polly. Whatever you say, that’s what we’ll do,” he finally looked at me. “How convenient. You made mistakes in your youth, and now I’m to shoulder the burden of a stranger’s child? Isn’t that right?” My husband’s feebleness made me furious. “Polly, we’re a family. We should decide together,” Alex pushed back. “Oh, you remembered now! Yet, when you fooled around, did you consult me? I’m your wife!” Tears welled up and I stormed out… In school, I dated a boy named Peter, until a new boy, Alex, arrived and swept me off my feet. I broke up with Peter. Alex noticed me, walked me home, kissed my cheek, and picked flowers for me. A week later, he led me to his bed. I didn’t protest—I fell head over heels for Alex. After we graduated, he went off to serve in the army in another city. We wrote to each other for a year. Then Alex returned on leave. I was overjoyed. He promised we’d marry when he came back for good—already considered me his wife. His sweet words melted me every time, even years later: one loving look from Alex, and I’d melt like chocolate in the sun. Alex went back to the army. I waited, confident I was a betrothed bride. Six months later, a letter arrived: Alex had found “real love” in his garrison town and wasn’t coming back. But I was already carrying Alex’s baby. So much for a wedding—just as my gran warned me. When the time came, I gave birth to my son, Ivan. Peter, my old boyfriend, stepped in to help. Desperate, I accepted. Yes, Peter and I became intimate. I’d long given up hope of seeing Alex again. Then he turned up, surprised to see Peter there. “Can I come in?” Alex asked. “Come on in, since you’re here,” Peter reluctantly allowed. Sensing the tension, Ivan clung to Peter, wailing. “Peter, why don’t you take Ivan for a walk?” I was at a loss. When they left, Alex asked, “Is he your husband?” “What’s it to you? Why are you here?” I was angry and confused. “I missed you. I see you’ve made a life with Peter—you didn’t wait for me. Well, I’ll go—sorry to intrude on your happy family,” he said, heading for the door. “Wait, Alex. Why have you come—just to hurt me? Peter helps me cope with loneliness. He’s been raising your two-year-old son, by the way,” I tried to keep him there. My love for him hadn’t died. “I’ve come back for you, Polly. Will you have me?” Alex asked, hope in his voice. “Come in, dinner’s ready,” my heart leapt—he came back, so he hadn’t forgotten. Why resist? Peter was shoved aside. My Ivan needed his real father. Later, Peter married a lovely woman with two children. A few years passed. Alex could never love Ivan as his own—he was convinced Ivan was Peter’s son. Alex never really cared for Ivan. He always had an eye for the ladies. He was forever chasing after women, easily smitten, just as easily moving on—including some of my own friends. I cried but kept loving him, determined to hold my family together. It was easier for me than for him—the one who loves is always blinded by hope. I never needed to lie or invent excuses; I just loved him. He was my sun. Sometimes I wanted to leave, but then I’d scold myself: Where would I go, who could compare? Besides, Alex would be lost without me. I was wife, lover, and mother to him. Alex lost his own mother at fourteen—she died in her sleep. Maybe that’s why he always looked for lost affection elsewhere. I forgave everything. Once, after a bitter argument, I threw him out. He moved in with his relatives. Months passed—I forgot why we argued—but he didn’t return. At last, I went to his family’s house. His aunt was surprised to see me. “Polly, why do you want Alex? He said you’d divorced—he has a new girlfriend now.” I found out where she lived and paid them a visit. “Hello! Could I see Alex, please?” I asked politely. She just smirked and slammed the door in my face. I left in silence. A year later, Alex came back. By then the girl had given birth to his daughter, Anastasia. To this day, I blame myself for throwing him out—maybe that girl wouldn’t have scooped him up otherwise. I tried harder to please and adore Alex. We never talked about his illegitimate daughter. It seemed if we did, our family would fall apart. We let sleeping dogs lie. After all, what’s one stray child? It happens. I blamed the “temptresses” instead. In time, Alex settled down. Flings ended. He stayed home watching TV. Our son married early, gave us three grandkids. Then, out of nowhere… Anastasia, Alex’s daughter from long ago, reappeared—asking us to take in her daughter. How would I explain a new little girl to Ivan? He never knew about his father’s youthful escapades. In the end, we took legal guardianship of five-year-old Alina. Anastasia passed away, gone at thirty. Graves grow over with grass, but life goes on. Alex spoke to Ivan man-to-man. After hearing his father’s confession, Ivan said, “What’s done is done, you don’t answer to me. But the girl should stay—she’s family.” Alex and I breathed easier. We’d raised a kind son. Now, Alina is sixteen. She adores her Grandpa Alex, whispers secrets to him, calls me Granny, and says she’s my spitting image at her age. I never argue…
DO I REMEMBER? I COULD NEVER FORGET! Polly, darling, theres something I must tell you Well, do you recall my...
Winter had blanketed Andrew’s garden with soft snow, but his loyal dog Duke, a massive German Shepherd, was acting strangely. Instead of curling up in the large kennel Andrew had lovingly built for him last summer, Duke stubbornly insisted on sleeping outside, right in the snow. Watching from his window, Andrew felt a pang of worry—Duke had never behaved like this before. Each morning, as he stepped outside, Andrew noticed Duke watching him tensely. Whenever he approached the kennel, Duke positioned himself between Andrew and the entrance, growling softly and looking at him pleadingly, as if to say: “Please, don’t go in there.” This odd behaviour was so out of character for their years of friendship, it made Andrew uneasy—what was his best friend hiding? Determined to get to the bottom of it, Andrew came up with a plan—he lured Duke into the kitchen with a tempting piece of steak. While the dog, locked inside, barked desperately at the window, Andrew crept towards the kennel and crouched down to peer inside. His heart skipped a beat as his eyes adjusted to the darkness and he saw something that froze him on the spot… …There, curled up in a blanket, was a tiny kitten—dirty, freezing, and barely breathing. Its eyes barely opened, and its frail body shivered with cold. Duke had found it somewhere, and instead of chasing it away or leaving it to its fate, he had sheltered it. He had slept outside to avoid scaring it and guarded the entrance as if there was treasure inside. Andrew held his breath. He reached out, gently lifted the tiny creature and pressed it to his chest. In that moment, Duke raced over and nestled beside his shoulder—not growling, but gently, eager to help. “You’re a good dog, Duke…” Andrew whispered, clutching the kitten. “Better than most people.” From that day on, there were no longer just two friends living in the garden, but three. And the lovingly built kennel found its purpose again—as a little home for souls in need of saving.
Winter had blanketed Davids garden in a soft layer of snow, but his loyal dog Byron, a huge English Mastiff,...
The Little Girl Who Wouldn’t Eat: The Night My Stepdaughter Found Her Voice and Our Family Was Forever Changed
A Little Girl Who Couldn’t Eat: The Night My Stepdaughter Finally Found Her Voice and Everything Changed 8 December 2025...
A 7-Year-Old Boy, Covered in Bruises, Walked Into A&E Carrying His Baby Sister—What He Said Next Broke Everyone’s Heart
Just after one oclock in the morning, a seven-year-old boy, covered in bruises, pushed his way into the A&E at...
My Son Skipped My 70th Birthday, Claiming He Had to Work—That Evening I Saw Him on Social Media Celebrating His Mother-In-Law’s Birthday at a Fancy Restaurant
The phone rang precisely at noon, shattering the careful anticipation that hung in the air. Margaret Palmer hurried to pick...
No Place to Call Home: Nina’s Journey from Heartbreak and Loss to an Unlikely Friendship with a Homeless Gentleman in the English Countryside
HOMELESS There was nowhere left for Emily to go. Nowhere at all, in fact. Perhaps I could stay a couple...
Aunt Rita: The Story of a 47-Year-Old Londoner, a Self-Confessed Cynic, Who Finds Unexpected Purpose and Family in Helping a Struggling Young Mother and Her Children in a Tower Block, Transforming Both Their Lives and Her Own
Aunt Rita I am forty-seven years old. Just an ordinary womanone might say a bit of a plain Jane. Not...