Я хочу розлучення,” – прошепотіла вона, уникаючи його погляду.

– Я хочу розлучення, – тихо промовила Оксана, відводячи погляд від очей чоловіка.

Тарасове обличчя одразу зблідло. У повітрі повисло німи безсловесність.

– Я віддаю тебе тій, яку ти дійсно любиш, – сказала дівчина, усвідомивши, що головною жінкою в його житті завжди була матір. – Я більше не хочу бути на других ролях.

Дівчина відчула, як стислося її горло, а очі підло почали вологіти. Біль від багаторічного відчуття образи нарешті вирвалася назовні і відчувалася фізично в ділянці живота.

– Про що ти говориш? Яка ще жінка? – Тарас здивовано дивився на дружину.

– Ми не раз говорили про це. З моменту нашого весілля твоя мама буквально висмоктує з нас гроші, енергію і час. А ти пропускаєш повз вуха все, що відбувається, бо «у неї і борщ смачніший, і вареники апетитнішi». Я так більше не можу, – Оксана перестала стримуватись.

Сльози котилися по почервонілому обличчю без упину. Їй було дуже шкода свої мрії, які вона так чітко уявляла в своїй голові раніше. Завидний наречений, перспективна професія, життя в центрі Полтави обернулися для неї постійною боротьбою за місце під сонцем.

Тоді, 5 років тому, Оксана невпевнено крокувала в зал великої квартири. Меблі, посуд, елементи декору – для дівчини, котра прожила більшу частину життя в комуналці, а останні три роки – в гуртожитку, все виглядало дорого і тендітно.

– І як же мені так пощастило підчепити хлопця з власною квартирою? – єхидно посміхнулася дівчина, поклавши руки на плечі Тараса.

– Ти почекай, от почну всюди свої шкарпетки розкидати, тоді розкажеш, наскільки вражена мною.

Оксана переїхала до нього досить швидко після знайомства. Це був стрімко набираючий обороти роман, який просто вимагав продовження.

На той момент вона навчалася на останньому курсі Харківського університету на журналіста, Тарас був старший на 5 років і працював керівником відділу продажів, при цьому мав гідний заробіток.

Через рік після переїзду пара одружилася.

– Скоро зможемо переробити кімнату для гостей у дитячу, – сказала одного разу Оксана, обіймаючи чоловіка і натякаючи на те, що готова до поповнення.

Але через місяць поповнення і само наздогнало їх несподівано – мати Тараса, Галина Василівна, з двома сумками стояла біля порога квартири. У неї були прекрасні стосунки з сином, як вона сама вважала.

Виховання – суміш нескінченного почуття провини та обов’язку, допомогли самостійно виростити повністю зобов’язаного їй чоловіка. Вона пишалася тим, що син вибився в люди, і вважала, що це цілком її заслуга.

Стабільно при отриманні зарплати Тарас розраховувався за боргами за квартиру, машину та дитинство. Оксана дивилася на це з боку і не втручалася, не бажаючи псувати стосунки з чоловіком, лише кілька разів ненав’язливо завела розмову про це.

– Куди ж ви вклали гроші з продажу будинку? – дівчина розливала чай і акуратно промацувала ґрунт. Галина Василівна приїхала з невеличкого села, де їй у спадок залишився будинок з прилеглою територією, якої вистачало для висадки маленького городика.

Тарас кожного року пропонував допомогу з пошуком квартири в місті, але жінка не хотіла переїжджати. І раптом несподівано продала домівку: швидко, але дешево.

– Частково залишила на свою подорож моря, частково вклала в свій новий бізнес.

Галина Василівна, незважаючи на труднощі, пережиті в молодості, залишалася досить амбіційною і активною жінкою, а разом з тим владною і зарозумілою.

З такими, як вона, завжди потрібно бути обережнішими, про таких кажуть: «Не сісти на пальця – руку відкусе».

Не так давно в інтернеті жінка виявила для себе фірму, яка займалася продажем косметики онлайн. Обов’язковою умовою співпраці з цією компанією був щомісячний викуп продукції на чималу суму. Саме в це «джерело доходу» Галина Василівна вклала гроші, виручені з продажу будинку.

– Я вирішила, що не буде проблемою, якщо я буду жити тут, – упевнено сказала жінка і втопила у чаї ложку меду.

– Ну, звісно, ми дуже раді гостям! – Оксана все ж вирішила підняти цю тему, щоб упевнитися, що це лише тимчасовий захід. – Сподіваюся, скоро зможемо знайти для вас місце проживання краще, ніж попереднє. Я спитаю у подруги, вона ріелтор, підбере квартиру у зручному районі.

– Не потрібно. Не варто нам дві квартири. Заощадимо на мені, нічого страшного, – підсумувала Галина Василівна, свідомо виставляючи себе жертвою обставин.

Оксана очікувально дивилася на чоловіка. Вона не мала нічого проти його матері, але ділити простір на постійній основі – досить складний захід, який не був оправданий. А Тарас лише кивнув головою і сказав: «Як тобі зручно».

Він завжди підтримував будь-які починання матері, якими б сумнівними вони не були, і вважав, що не має права виражати незгоду з тим, як саме діє Галина Василівна.

А починань у неї було багато: макраме, виготовлення свічок, варіння мила, створення щоденників та альбомів для фотографій.

Жінка намагалася знайти золоту жилу і знайшла її в особі Тараса, який оплачував усе обладнання та витратні матеріали, інші необхідні для її «роботи» речі, а також давав гроші на достойне життя.

З того часу, як його призначили на керівну посаду, Галина Василівна жодного дня не працювала офіційно.

Дитяча переконаність Тараса, що він зобов’язаний матері за своє життя і дитинство, буквально придушувала його волю і висловлювалася не лише у незмірній фінансовій допомозі, а й в повній згоді з усім, що говорить і робить мама.

Дивно, як сильно дорослий і самостійний чоловік змінювався під подібним впливом, відгукуючись на всі маніпуляції і стаючи не розумнішим за маленьку дитину.

Врешті-решт гостьова кімната так і не перетворилася в дитячу, і за три роки мало що змінилося. Оксана вже працювала в видавництві, її статті та дослідження публікували в розділі «Сім’я, стосунки».

Висвітлюючи радісні і сумні історії людей, аналізуючи ситуації з точки зору психології, вона тим не менше ніяк не могла розібратися всередині власної сім’ї.

Її думка нічого не значила, вона залишалася за кадром власного сімейного життя, де давно вже успішно правила Галина Василівна.

Дівчина розуміла причини – єдиний син самотньої матері одружується на жінці, яка буде відбирати все його час та гроші – це небезпека, яка може бути подавлена лише повним переключенням уваги на свою особу.

А у випадку зі свекрухою Оксани це було змішано з почуттям власної переваги і переконаністю, що син їй чимось зобов’язаний.

Ці проблеми в голові Галини Василівни могла вирішити тільки вона сама, а вказати на їх наявність міг тільки Тарас, але він, здавалось, був цілковито сліпий у цій ситуації.

Уся побутова хімія в квартирі була замінена на продукцію мережевої косметичної компанії, і Оксана вже просто бачити не могла ці всі баночки та скляночки. «Робота» Галини Василівни не приносила очікуваного доходу, і дівчина усвідомлювала, що це пусті вкладення чоловіка і просто розвага для його матері.

Вона не раз піднімала цю тему, але кожного разу чула лише: «Мама знає, що робить» – від Тараса, і «Треба бути терплячішими. Не одразу дерево виростає» – від свекрухи. Тільки дерево не зростало вже три роки, а витрати зростали багаторазово.

Коли Галина Василівна заговорила про те, щоб «і Оксана вже почала вкладатися в родинну справу», дівчина вперше задумалася, що треба вживати якісь радикальні заходи.

Останньою краплею стала розмова, яка взагалі не повинна була відбутися.

Напередодні Нового 2023 року пара вперше за довгий час вибралася з дому, щоб провести час наодинці. Втомлені після катка вони сіли в маленькій кав’ярні.

Рум’яна, але дуже задоволена Оксана була настільки вражена вечором, що буквально випромінювала любов, і кожен, хто опинявся на відстані витягнутої руки від неї, відчував себе обігрітим.

– Тарасе, ти щасливий?

– Звісно, – чоловік взяв дівчину за руку. – Поруч зі мною ти, як я можу бути нещасним.

– Я хочу дитину, – пошепки сказала Оксана, нахилившись ближче до нього.

– Прямо зараз? – усміхнувся Тарас, поцілувавши руку коханої.

У цей вечір вони вирішили, що прийшла пора подарувати цьому світу їхнє спільне чудо. Однак рівно через добу, Галина Василівна увірвалася в спальню пари. Дома була тільки Оксана, яка нещодавно повернулася з роботи.

– Ви не можете заводити дитину зараз!

Ошелешена поведінкою свекрухи та її заявою дівчина не відразу змогла відповісти.

– Тарас ще не виплатив іпотеку, у нього борг за машину.

– Ви просто боїтеся, що він перестане давати вам гроші на ваші нескінченні капризи, – прийшовши до тями, заговорила Оксана. Це був перший раз, коли вона дозволила собі так розмовляти зі свекрухою.

– Я завжди бажала сину лише найкращого, хоч і просила трохи допомоги. Він єдиний, на кого я можу розраховувати, адже годувала і одягала його, виростила з нього доброго і самостійного чоловіка.

– Він не зобов’язаний вам за це, перестаньте це внушати всім оточуючим. Ви народили сина за власною ініціативою, а не на послугу йому. Максимум, на що ви можете розраховувати – його допомога з любові до вас, але не з почуття обов’язку.

Галина Василівна, здавалося, дуже добре розуміла, про що говорить їй Оксана, але не бажаючи відмовлятися від зручної життєвої позиції, після недовгого мовчання вигукнула: «Все одно Тарас зрозуміє, що я права».

І Оксана побоювалася, що це могло бути правдою, аж дуже її чоловік залежав від думки матері.

Жодні перешкоди не могли зупинити дівчину перед бажанням завагітніти від коханого чоловіка, але йому було достатньо перепони у вигляді Галини Василівни, це засмучувало. Внутрі ще теплілася надія на його розсудливість.

Однак після недовгої бесіди пізнім вечором стало зрозуміло, що Тарас безнадійно загублений сам для себе.

Ще вчора він вважав ідею народження дитини чудовою, а сьогодні оперував такими аргументами, як: «Може поки не час, до чого поспішати», «Ми ще не готові, ми не зможемо забезпечити його всім необхідним». Оксана розуміла, що так далі продовжуватися не може.

– Я хочу розлучення, – розмова, який повинна була поставити все на свої місця. Дівчина свідомо зробила цей крок, бо на цей момент її сімейне життя було в повному глухому куті.

Тарасове обличчя одразу зблідло.

– Я віддаю тебе тій, яку ти дійсно любиш. Я більше не хочу бути на других ролях.

Від поглинутих образ через несправедливість щодо неї більше не можна було відвернутися. Скільки разів після переїзду свекрухи Оксана намагалася завести цю розмову, але чоловік не чув її, заперечував дійсність.

Достукатися до нього звичайними бесідами не вдавалося. Сльози навернулися на очі самі собою.

– Про що ти говориш? Яка ще жінка? – Тарас здивовано дивився на дружину.

– Так з моменту нашого весілля ти постійно твердив лише одне: «мама», «мама»… У неї і борщ смачніше, і вареники апетитніше. Усіма нашими фінансами розпоряджається твоя мама. Я так більше не можу…

Тарас не чув подальшу мову Оксани, він у шоці намагався зрозуміти, як допустив таку ситуацію. У який момент все вийшло з-під контролю? Чи нічого і не було під його контролем? Як тільки дружина замовкла, він опустився на ліжко поруч з нею і подивився в заплакане обличчя.

– Невже справа лише в тому, що мама живе з нами?

– Як ти не бачиш? Вона просто з’їла тебе без залишку. Ти сам собі не належиш. Якби не моя зарплата, нам б довелося дуже туго. Свекруха заборонила мені народжувати, бо боїться втратити такий щедрий джерело доходу.

Твоя мама хороша жінка, просто вона повинна бачити межі, за які їй не можна переступати, а ти ці межі стираєш своєю повною безвідмовністю. Від цього сам же страждаєш, а ще я і наша майбутня дитина. Ти вже давно розрахувався за борги, Тарасе, живи для себе, а не для своєї матері.

Розмова вийшла дуже неприємною для обох, але Тарас умовив дати йому шанс, пообіцявши, що розбереться у стосунках з мамою і розставить пріоритети на користь їхнього з Оксаною спільного майбутнього.

Перші кроки давалися складно: спочатку відмовити мамі в наданні щомісячних великих сум на її пусту справу, потім розмова про те, що Галині Василівні потрібно жити окремо.

Через місяць Оксана вибирала шпалери в дитячу. Зі свекрухою вона спілкувалася краще, ніж при спільному проживанні, іноді Галина Василівна заходила в гості. Вона важко переживала зміни в синові та в власному житті, але зрештою змирилася, розуміючи, що не здійснює більше достатнього впливу на Тараса.

Без його засобів вона не змогла продовжити закуповуватися продуктами фірми і її буквально викинули звідти. Зате всі ці події змусили Галину Василівну влаштуватися на нормальну роботу і навчитися розраховувати на себе.

Ще через рік у пари з’явилася дитина, і тепер вже Галина Василівна із задоволенням допомагала Тарасу і Оксані. Уся сім’я часто проводила час разом, і всі були щасливі.