Я хочу, щоб син розлучився: навіщо йому така безглузда дружина?

Вважається, що свекрухи — це злі відьми, які роблять життя невісток нестерпним без видимих причин. В інтернеті таких історій невичерпна кількість. І ось я — та сама «зла свекруха», яка не просто постійно прискіпується до своєї невістки, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена у своїй правоті і зараз поясню, чому я так вважаю, поки в мені кипить гнів і болить душа за мого хлопця.

Мій син, Олексій, познайомився з цією дівчиною, Анною, років п’ять тому. Але мені він її представив значно пізніше — лише після того, як зробив пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як виявилося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім лихом.

Я запросила їх до себе додому, у нашу затишну квартиру в передмісті Львова. Анна навіть не встигла зняти взуття, як задзвонив її телефон. Замість того, щоб вибачитись і сказати, що передзвонить, вона почала розмовляти з подругою прямо в передпокої. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, стискаючи зуби, а вона хихикала і обговорювала якісь дрібниці. Вже тоді я відчула: з нею щось не так.

За столом я не стала задавати їй серйозних питань — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя та плани, все стало зрозумілим. Школу вона ледве закінчила, навчається на останньому курсі коледжу, але про вищу освіту навіть не думає. Навіщо? Адже жінка, за її словами, має бути дружиною та матір’ю — і все. Працювати вона не планує. Зараз її утримують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати до нашої квартири. І вишенька на торті: вона вагітна. Термін ще маленький, тож весілля треба провести швидко, поки живіт не видав її «таємницю». Вона поводилася так, наче весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.

Але найстрашніше я побачила, коли Олексій вийшов покурити на балкон. Анна тут же дістала пачку тонких сигарет і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я мало не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її, схоже, це не турбувало.

Невдовзі вони одружилися, і ми почали жити разом в моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Анна спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, і бігала на балкон із сигаретою. У коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Щовечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в мийці, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала, лише висіла на телефоні, пліткуючи чи то з мамою, чи то з подругами.

Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй швендяти з подругами по кав’ярнях або таскатися з Олексієм по нічних клубах до ранку. Я стискала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви гадаєте? Анна не змінилася ні на йоту. Олексій вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала вечорами та у вихідні, знесилена після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортаючи телефон, і курила, ніби нічого не сталося. Мене трясло від злості.

Я намагалася розмовляти з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, глянучи на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Олексій завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, її марність, він ставав стіною: «Мамо, вона намагається, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ні слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, осліп від любові до цієї пустишки.

Напруга в домі стала нестерпною. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йдіть звідси! Живіть окремо, побачимо, як ви впораєтеся!» Вони поїхали. Олексій образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Анна його проти мене налаштовує, вбиває клин між нами. А я люблю свого сина більше за життя, і онука обожнюю всім серцем.

Я вирішила: така дружина Олексію не потрібна. Він заслуговує на краще — розумну, турботливу жінку, а не цю ледачу, безвідповідальну дівку. Хай поки що він цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб розпався. Я не зупинюся, поки не звільню сина від цих кайданів. Переконана, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виростимо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості і сигаретного диму. Я не відступлю, бо це моя війна за щастя мого хлопчика.