Я переконала його запропонувати матері продати дім, щоб вона переїхала до нас, а потім відправила свекруху в будинок престарілих.

Переконала Віктора запропонувати його матері продати будинок і переїхати до нас, а потім відправила свекруху до будинку для літніх людей.

Довго ми жили в однокімнатній, не дуже великій квартирі. Там народився наш син, Іванко. Чоловік працював на двох роботах, щоб назбирати на нову, простору квартиру. І коли ми майже зібрали всю суму, а до купівлі трикімнатної квартири залишилося небагато, ціни на житло різко зросли. Одне рішення зруйнувало наше життя.

Я запропонувала чоловікові, щоб його мама продала будинок у селі, переїхала до нас, а ми таким чином отримаємо відсутню суму. Віктор вирушив до матері, запропонував їй переїхати й продати будинок. Мати довго думала, любила своє просте господарство з котом Борисом, але не могла відмовити синові. Вона погодилася.

Будинок продали, разом із Віктором ми купили квартиру й усі разом відсвяткували новосілля. Бабусю поселили в окремій, невеликій кімнаті, Іванка в другій, а ми ж у найбільшій. Спочатку нам жилося добре.

Я доглядала за свекрухою, а Віктор був задоволений, що мати поруч, під гарним доглядом.

На жаль, через два роки свекруха стала більш вимогливою, дедалі хворобливішою й немічною. У неї також почалися проблеми з пам’яттю. Іноді я не могла залишити її вдома саму. Присутність свекрухи почала мене обтяжувати. Вона всюди шукала проблеми, постійно мене критикувала.

Поступово я зачепила тему дому для літніх людей. Мені здавалося, що люди похилого віку живуть там добре: забезпечено цілодобовий догляд та медичне забезпечення. Віктор довго противився, його мати теж. Але я не відступила від свого плану й так довго переконувала чоловіка, що нарешті він здався.

Свекруха довго слухала наші постійні суперечки й нарешті сказала, що раз так вирішив її син, то вона піде й житиме в домі для літніх людей. Ми дуже старалися вибрати найкраще місце. Довго дивилися різні заклади. Нарешті обрали.

Місяць по тому в нашій квартирі звільнилася третя кімната. Віктор часто відвідував матір, на щастя, це було недалеко, але потім справи затягнулися, часу на подорожі стало менше, і настав час, коли він зовсім не міг до неї поїхати.

Прийшов до тями через два місяці. Поїхав до матері й занімів. Зайшов до кімнати, де вона жила, а зміни в ній просто його вразили. Перед ним сиділа сива, зморщена бабуся з сумними, згаслими очима. У кімнаті була ще одна сусідка, лежачи, накрита ковдрою, з витягнутими вздовж тіла сухими руками в вузлуватих синіх венах.

Віктора стало дуже погано. Він повернувся додому й розповів мені про погіршення стану матусі. Це не викликало в мене жодного каяття. Я лише знизала плечима: старість, що ти хочеш? Його мучили страшенні докори сумління, але я знала, що стан свекрухи буде погіршуватися, що це неминуче.

На останній приїзд Віктора до будинку для літніх людей його мати лежала, обличчям до стіни, скільки б він не говорив з нею, не оберталася. Наступну подорож він запланував за місяць, бажаючи вивести її на прогулянку. Знав, що це багато часу, але був гарячий період на роботі, закінчував останні важливі угоди й не мав часу поїхати до будинку для літніх людей.

Три тижні потому Віктор отримав дзвінок. Йому сказали, що мати померла три години тому. Її стан погіршувався, але вона категорично попросила не повідомляти сина. Це було її останнє прохання. Не хотіла його турбувати, адже у нього не було для неї місця ні в домі, ні в серці.

Віктор мовчав, стиснувши папірець в руках, вийшов на ґанок і сперся спиною об стіну. Біль просто розривав його зсередини, душа стогнала, ніби виверталася навиворіт. Я не могла йому допомогти. Знаю, що він відчував, ніби зрадив матір. Він був похмурим. Пізніше покликав мене до кімнати й сказав, що йде.

Вийняв із шафи валізу, кинув туди свої речі. Я дивилася з подивом. – Куди йдеш? Це ж не моя вина, що твоя мати померла, – намагалася виправдовуватися. Хотіла його зупинити, але він відштовхнув мене.

– Хочу бути подалі від тебе, – сказав крізь стиснуті зуби, підняв валізу й різко зачинив двері.

Віктор ще не розлучився зі мною, але категорично не хоче мене бачити. Орендував маленьку однокімнатну квартиру, працює, зустрічається з нашим сином. Від нього я знаю, що щотижня відвідує могилу матері, благальним чином просячи вибачення. Не може собі пробачити, що я переконала його віддати матір до будинку для літніх людей, а собі того, що погодився. Не знаю, як його повернути.