Я – робот, у мене крута сім’я.

Вітаю, я — Альошка. У мене сім’я крута, як Бамблбі. Це такий трансформер, ви що, не знаєте? Мама, правда, поїхала. Спочатку вона лікувалася, довго лежала в ліжку, мене обіймала. А потім бабуся сказала, що мама поїхала в санаторій, дуже далеко. Було б круто, якби вона привезла мені Оптимуса Спрайма!

Після того, як мама поїхала, тато теж засумував. Почав дуже втомлюватися на роботі, так сильно, що приходив додому, дивився на мене і плакав. Хтось знає головного в тата на роботі? Скажіть йому, щоб тата не перевантажував. Неправильно, коли дорослий дядько плаче. Ще він казав, що більше не може, знову йшов, а повертався зовсім втомлений, пахло від нього дивно. Напевно, він у мене спортсмен, бігав, а потім з калюжі пив. Як класно я про калюжу придумав, правда?

Одного разу я вже майже спав, але чув, як бабуся кричала на тата, що пора забути, відпустити, що є я. А він ревів, майже так само, як Аня з другого поверху, вона у дворі у нас головна плакса. В тому, що тато плаче, точно винна робота. Значить, він працьовитий. Тай веселий був, до того як мама поїхала. Ми з ним зібрали майже повну колекцію “Лего Біонікол”, чий ще тато так вміє?

Потім бабуся повела мене в садочок. Я всю дорогу говорив, що мені й вдома добре. Але бабуся вперта, хоч і добра. В садочку мені не сподобалося. По-перше, Альошок там багато, а має бути один — це я. По-друге, дівчата. Я не проти дівчат, але вони вередують. Ниюсь, показують себе, банти на голові носять. От ви носите? Я теж ні. Але гірше за всіх у садочку Валентина Семенівна, вихователька. Чому вона бабусі подобається, не розумію, напевно, вперті один одного розуміють. Ми з татом називаємо її Тьотя Бос.

У садочку я найбільше дружу з Платоном, нам разом весело, а Валентина Семенівна заздрить. Одного разу сказала, що якщо не замовчим, вона нам язики проколе діроколом. Дірокол завжди стоїть у неї на столі. Дірка в язиці – це круто, я по телевізору бачив. Але, напевно, боляче, тому доводиться слухати Тьотю Бос.

На сончас у мене є ліжко. Вдома своє і тут своє, прикиньте? Ми з Платоном спимо поряд. Але, взагалі, не спимо, а розмовляємо про Оптимуса. Валентина Семенівна свариться, що треба мовчати в ганчірку. Не знаю, в яку — може, є спеціальна ганчірка для мовчання, але ми не знайшли. Невдача.

Я ось про що думаю. Тьотя Бос каже, що ми не розуміємо свого щастя, і будь у неї така можливість, вона спала б з качками. У чому прикол? Це незручно і качки кусаються, я точно знаю, був же в селі.

На полудень в садочку дають компот з ватрушкою. Ох, як же це смачно. Давайте я зараз помовчу, а ви купите собі ватрушку. Почекаю трохи.

Ну як? Я ж казав, що сподобається. Зараз ще розповім, як мене забули в садочку, класна історія. Отже, був вечір. Всіх вже забрали батьки, ми з Платоном одні залишилися. Валентина Семенівна телефонувала татові на мобільний, а він відключений. Зателефонувала бабусі, та сказала, що хтось наїхав машиною на стовп. Я не зрозумів, у чому тут справа, але Тьотя Бос заплакала, а поки вона розводила вологу, за Платоном прийшла мама. Вихователька попросила її взяти мене на ніч. Уявіть, як круто? До друга з ночівлею!

Ми сіли в машину до них. Мама Платона працює в таксі, вражає. Вона швидко водить, як Шумахер, і лається за кермом поганими словами. Тато Платона теж поїхав далеко, Платон думає, що в Японію — шукати секрет японського виробництва.

Квартира виявилася тісною, але було все одно весело. Ми втрьох грали в жмурки і пили газованку з бульбашками, вдома такої немає. Мама крута у Платона, помила мені голову і підстригла нігті, каже, якщо на ногах нігті, то на руках рукості. Ось жарт! Був дуже крутий день! Потім вона нас вклала і прочитала казку про Русалочку. Як мама.

* * *

Вранці мене забрав тато. Сказав, що втратив машину. Я не розумію, як можна втратити таку величезну штуковину, це ж не “Лего”. Ще у тата на обличчі були страшні порізи та синяки. Так парився в лазні, що поранив обличчя. Дурненький тато, іноді мені його шкода.

Увечері до нас в гості прийшов татів найкращий друг Сергій. Найголовніше, що у Сергія є Чарлі! Справжній собака. Ікла великі, як у вовка, але він мене ніколи не кусає, тільки руки лиже. Поки ми з Чарлі грали, дорослі посварилися. Сергій кричав: «Ти зовсім з’їхав з глузду, на кого Альошку залишиш? Так не можна, живи, заради неї і нас живи». Тато в відповідь кричав, що не треба його втішати. Вони побилися врешті, чи тато перший Сергія вдарив, чи навпаки, в загальному, боролися на кухні і сопли, а ми з Чарлі рознімали. Чарлі молодець, вкусив за попи обох, щоб нікому не було образливо. Потім ми втомилися, лежали на підлозі всі разом. Я сказав:

– Ви чого б’єтеся? Погана звичка, мамі не сподобалося б.

– Її немає, – відповів тато.

– Чого немає? – Я не зрозумів.

– Тихо! – сказав Сергій татові, а мені пояснив, що немає машини.

Тато зажурений, через що засмучуватися. Довелося його втішати.

– Ти тільки не плач, це всього лише машина. Нову купимо. Ти в мене розумний, щось придумаєш, і Сергій допоможе. Пам’ятаєш, я загубив великого Скубі-Ду? Ну так, спочатку важко, плакав кожен день. Потім так вирішив: я є, а його немає. Мені тут добре, а Скубі-Ду в іншому місці добре. Нічого сумувати.

Тато сильно обняв мене. Вони з Сергієм мовчали і плакали, точно вам кажу, я бачив сльози. Чарлі скиглив. Двоє дорослих — і рознюнились через машину. Потім всі з підлоги встали, тато пообіцяв Сергію постаратися і взяти себе в руки. Чарлі тієї ночі спав зі мною, який же він крутий і теплий!

* * *

Наступного дня тато прийшов за мною в садочок пішки. Приніс мені велосипед, а мамі Платона — квіти, довго просив вибачення. Вони усміхалися, ми з Платоном теж. Його мама про машини розуміє, одразу сказала: нічого, буває. Вони добре виглядають, як наречений з нареченою.

Потім я їхав додому на велосипеді, а тато біг за мною. Я сміявся, а він чомусь і в мене просив пробачення. Дорослі всі дивні, навіть свої.

* * *

Тато змінився з тих пір, як вони з Сергієм побилися і Чарлі вкусив за попу. Тепер приходить додому раніше. Напевно, хтось поговорив з головним по роботі. Дякую! Ще ми з татом по вівторках ходимо в басейн. Він плаває як дельфін і обіцяв, що мене теж навчить. По четвергах у нас карате, одягаємо білі кімоно та б’ємося до півсмерті. Особливо татові подобається бити грушу, він може двадцять хвилин стукати без зупинки — такий злий, вам і не снилося. А потім усміхається. Ходили вчора на китайську мову, думаємо, туди теж записатися. Тато каже, китайську знати корисно. Мені подобається, що там малюють каракулі, а насправді це не каракулі, а слова. І вчать їсти двома паличками, як у кіно.

* * *

Нещодавно у мене був дитячий корпоратив. Так тато жартівливо називає день народження. Я спитав, чи приїде мама, але з’ясувалося, що вона дуже зайнята в санаторії. Зате тато запросив усіх моїх друзів з садочка, щоб день народження був найкращим у житті. Він дзвонив організаторам свят, клоунам, людям, які роблять торти. Каже, простіше на Місяць злітати, ніж влаштувати день народження дитині. Бабуся розумна, запропонувала підключити маму Платона. Суперкруто вийшло! Вони з татом швидко домовилися, все зробили, вона спекла торт з Бамблбі. Чарлі прийшов, ми з ним танцювали і з дівчатами теж. Інколи і дівчата у чомусь корисні. Шкода, що мама не зателефонувала.

* * *

Пройшов рік. Ми дуже багато часу проводимо вчотирьох. Я, тато, Платон і його мама. Круто ж завжди мати друга поруч. Мама Платона добра. Ви б бачили, як вона наркомана відлупцювала, який хотів забрати мій велосипед. Тато з нею після роботи не втомлюється. Сьогодні бабуся і тато сказали, що хочуть зі мною серйозно поговорити. Я знаю про що. Звичайно, виберу Бамблбі. Оптимус, тільки не ображайся! Сьогодні вночі мені наснилася мама. Гарна така. Вона мене гладить і тихенько на вушко сказала, що татові і мені з мамою Платона жити краще, що вона хороша і щоб я це татові пояснив. Альошка розумний, Альошка все пояснить як треба.