З життя
Я виховала сина одна, сподівалася на його підтримку, а він став тягарем разом зі своєю дружиною
Щоденник.
Весь свій час я віддала синові, виховувала його сама, відмовляла собі у всьому, щоб він виріс гідною людиною. Та замість подяки й підтримки отримала байдужість, лінощі й зраду. Мій син, якого я так кохала, та його дружина стали для мене важким тягарем. Тепер я стою перед вибором: вигнати їх чи й далі терпіти, втрачаючи останні сили й надії.
Мене звати Надія Михайлівна, живу в невеличкому містечку на Волині. Мій син, Богдан, колись був справжнім даром долі. Вихований, добрий, слухняний — з ним не було проблем. Я, самотня матір, працювала на двох роботах, щоб дати йому все необхідне. Мріяла, що він виросте, стане моєю опорою, допомагатиме, як я йому. Але ці мрії розсипалися, коли Богдан подорослішав.
Після школи він відмовився вчитися далі. «Мамо, університет — не для мене», — сказав він і пішов до армії. Я сподівалася, що служба зробить його відповідальнішим, що він повернеться з бажанням будувати майбутнє. Та він лише розчарував мене. Вчитися? «Не хочу». Працювати? «Лише якщо робота буде легка». Його вимоги були нереальними: висока зарплата, мінімум зусиль. Влаштувався на склад, але за місяць звільнився — «не його». Півроку сидів удома, нічого не роблячи. Я годувала його, купувала одяг, все платила зі своєї скромної пенсії, хоча мені ледве вистачало.
А потім Богдан привів до дому дружину — Марічку, вісімнадцятирічну дівчину, яка ніколи не працювала й не збиралася. Її зарозумілість мене шокувала: вона поводилася, ніби світ належить їй, хоча не мала ні освіти, ні планів. Звісно, вони оселилися в мене. Моя маленька квартира, і так тісна, перетворилася на поле битви. Я намагалася говорити з ними, звертати увагу на безлад, на їхнє неробство, але кожне моє слово зустрічало злість. «Мамо, ми самі розберемося!» — сердився Богдан. Марічка підтверджувала, закачуючи очі. Їхні слова лунали, як насмішка над моїми стараннями.
Одного разу я не витримала. «Розбирайтеся, але не в моєму домі! — вигукнула я. — Я не можу годувати вас обох на свою пенсію! Мені самій не вистачає, а ви сидите у мене на шиї!» Мій голос тремтів від болю. Я поставила умову: до кінця місяця вони мають зібрати речі й виїхати. Богдан дивився на мене з образами, Марічка хмикнула, але жоден не заперечив. Та глибоко в душі я відчуваю страх: а якщо вони не підуть? Що мені робити з власним сином?
Я розриваюся між любов’ю до Богдана й почуттям справедливості. Він — моя кров, мій хлопчик, заради якого я від усього відмовлялася. Але тепер він не думає про мене. Його байдужість, лінощі, його вибір такої ж безвідповідальної дружини — все це, як ляпас. Марічка лише погіршує ситуацію: не готує, не прибирає, живе за мій рахунок, ніби я зобов’язана її утримувати. Я бачу, як моє життя зникає, поки я тягну їх обох, і це розриває мені серце.
Що робити? Вигнати — означає втратити сина назавжди. Залишити — означає остаточно втратити себе. Кожного дня я дивлюся на Богдана й шукаю в ньому того хлопчика, якого так любила, але бачу лише чужу людину, яка забула, що таке вдячність. Моя надія на його підтримку померла, і тепер я стою над прірвою, не знаючи, чи вистачить мені сил зробити крок.
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead
Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat
Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Why Does It Matter Who Looked After Gran? By Law, That Flat Should Be Mine! — My Mum Argues With Me Over My Grandmother’s Home My Own Mother is Threatening to Sue Me — All Because My Gran’s Flat Went Not to Her, or Even to Me, But to My Daughter. Mum Claims It’s Unfair, Insists the Flat Should Be Hers. But Gran Made a Different Choice. Why? Perhaps Because My Husband and I Lived With Her and Cared for Her Those Last Five Years. You Could Easily Call My Mum Selfish — Her Needs Were Always Far More Important Than Anyone Else’s. Mum’s Been Married Three Times, But Only Had Two Daughters: My Younger Sister and Me. We Get On Brilliantly, But Neither of Us Has a Great Relationship With Mum. I Don’t Even Remember My Dad — He Split From Mum When I Was Two. Up Until I Was Six, I Lived With Mum at Gran’s. For Some Reason, I Thought Gran Was Awful — Probably Because Mum Was Always Crying. Only When I Grew Up Did I Understand: Gran Was Good, She Just Wanted to Help Her Daughter Make a Better Life. Later, Mum Married Again and We All Moved In With My Stepfather. That’s When My Sister Was Born. But After Seven Years, Mum Got Divorced Again. This Time, We Didn’t Go Back to Gran’s. Stepfather Went Off to Work and Let Us Stay in His Flat for a Bit. Three Years Later, Mum Married Husband Number Three and We Moved In With Him. He Wasn’t Pleased Mum Had Children, Though He Never Hurt Us — He Just Ignored Us. So Did Mum. She Was Obsessed With Her New Husband, Always Jealous, Always Causing Rows and Breaking Crockery. Once a Month Mum Would Start Packing, But Stepfather Always Talked Her Round. My Sister and I Got Used to It and Stopped Noticing. I Ended Up Looking After My Sister — Mum Didn’t Have the Time. Thank Goodness for Our Grandmothers, Who Helped Us So Much. Eventually, I Left for University, and My Sister Moved In With Gran. Our Dad Always Supported Her; Mum Would Call Us Only at Christmas. I Accepted Mum For Who She Was and Stopped Expecting Her to Care, But My Sister Never Did. She Was Always Hurt, Especially When Mum Skipped Her School Leavers’ Party. We Grew Up. My Sister Got Married and Moved Away. I Was Living With My Long-Term Boyfriend; We Visited Gran Often and Stayed Close, Though I Tried Not to Be a Nuisance. When Gran Fell Ill and Went Into Hospital, I Visited Every Day: Shopping, Cooking, Cleaning, Chatting, Making Sure She Took Her Medicine. Sometimes My Boyfriend Helped Out Too. After Six Months, Gran Suggested We Move In to Save for Our Own Place, So We Did. Six Months Later, I Was Pregnant. We Got Married, Had a Simple Family Do — Mum Didn’t Come, Not Even a Phone Call. When My Daughter Was Two Months Old, Gran Broke Her Leg. Caring for Both Was Hard and I Desperately Needed Mum’s Help, But She Refused, Saying She Wasn’t Well and Would Come Later. She Never Did. Six Months On, Gran Had a Stroke and Was Bedridden. If Not for My Husband, I Don’t Know How I’d Have Coped. Gran Slowly Improved, She Even Got to See Her Great-Granddaughter Take Her First Steps, and Lived Another Two-and-a-Half Years. She Passed Away Peacefully in Her Sleep. My Husband and I Were Devastated By Her Loss. Mum Only Came for the Funeral. A Month Later, She Tried to Evict Me So She Could Have the Flat. Mum Hadn’t Realised Gran Had Left It to My Daughter Right After She Was Born. Naturally Mum Was Furious, Demanding I Give Up the Flat or She’d Sue Me. “Look How Deceitful You Are! You Duped the Old Woman, Took Her Flat, And Now You Live In It Yourself! You Won’t Get Away With This! It Doesn’t Matter Who Looked After Gran — That Flat Should Be Mine!” But Mum Won’t Get That Flat, I Know That for Certain. I’ve Spoken to a Solicitor and a Notary. We’ll Stay in the Home Gran Gave Us, and If Our Second Child Is a Girl, She’ll Be Named After Gran.
What matter is it who cared for Grandmother? By rights, the house ought to be mine! My mothers voice, strident...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays and Left Empty-Handed: How I Refused Pushy Family, Set Boundaries, and Saved My Peace of Mind in London
Where on earth am I supposed to put this massive bowl of jellied beef? Theres no space at all in...