Connect with us

З життя

«Я житиму в твоїй квартирі, адже я твоя мати!»

Published

on

Мені було лише п’ятнадцять, коли матір раптом оголосила, що виходить заміж за іншого. А мене — свою єдину доньку — без жалю відправила до бабусі. Я заважала їй будувати «нове життя». Ні листів, ні дзвінків, ні копійки допомоги. У неї було все — чоловік, нова родина, а в мене — лише стара бабусина «двушка» та її пенсія, якої ледь вистачало на найнеобхідніше. Та бабуся любила мене безмежно, незважаючи на бідність. Вона не ділила мене на «свою» чи «чужу». Ділила зі мною все: і тепло, і радощі, і біль. Я росла під її крилом, у її турботі, і дякувала за кожне обійняття, за кожну хустинку, якою витирала сльози.

Коли бабусі не стало, я вчилась на другому курсі університету. Похорони, шок, порожнеча. Але була одна втіха — я залишилася в її квартирі. Спадщина, подарована не за законом, а за любов’ю. Я, єдина родина, стала повною господинею того самого дому, де вперше відчула, що мене кохають.

Минуло кілька років. Я вже майже забула про матір — як про страшний епізод у житті. І раптом — дзвінок у двері. Вона стоїть. І з порогу — не «привіт», не «як ти». А з вимогою.

— Нам з чоловіком тісно в нашій «двушці». А в тебе — «трішка». То давай міняйся. Ти ж моя донька!

Я дивилася на неї, і всередині палало від болю та люті.

— Тоді я тобі була не потрібна, — промовила я. — То чому тепер я тобі щось винна?

— Бо я твоя мати! — скрикнула вона. — І я житиму в твоїй квартирі! Як ти можеш бути такою невдячною?

Я закрила двері. Думала, що це — кінець. Та ні.

Минуло ще сім років. Я була заміжньою, виховувала сина. Ми з чоловіком працювали, платили іпотеку, робили ремонт, раділи кожному вечору разом. І знову — дзвінок.

Відчиняю, а на порозі — вона. Постаріла, збентежена. І знову не «привіт», а прохання:

— Пустиш пожити?

Син вибіг у коридор і спитав:

— Мамо, хто це?

— Я твоя бабуся, — випалила вона.

— Мам, це правда? — недовірливо спитав хлопчик.

Я важко зітхнула:

— Іди, сину, до кімнати. Потім поясню.

Коли ми залишилися наодинці, я дізналася, що її чоловік виявився шахраєм. Переконав продати квартиру, мовляв, для купівлі нової, більшої. А сам зник із грішми. Вона залишилася з нічим. Прийшла до мене — до тієї самої доньки, яку колись без вагань випхнула за поріг.

— Я знаю, що не виженеш мене на вулицю. Я ж твоя мати! Я тебе виховала!

— Ти? Виховала? — я ледве не засміялася від болю. — Мене виростила бабуся. А ти кинула мене заради чоловіка. А тепер хочеш жити в моїй квартирі?

Вона залишилася у нас на пару днів. Я нагодувала її, дала переночувати. А потім подзвонила її двоюрідній сестрі, яка жила в селі. Там якраз шукали помічницю на кухню у місцевий будинок відпочинку. Тітка була не проти. Мати поїхала. Але не мовчки. Кричала у під’їзді, наче я їй чужа:

— Ти — погана донька! Ти ще відповіси!

А я стояла у дверях і мовчала. Бо вже не хотілося кричати. Бо давно пробачила. Але впустити знову — це зовсім інше.

Так як же так… Як можна прийти через роки і вимагати любові, ніби нічого не сталось? Ніби біль можна витерти, як пил з підвіконня? Але я більше не та дівчинка, яку можна зрадити і забути.

Я — мати. І я знаю ціну турботі. І не хочу, щоб мій син колись відчув те, що пережила я. Тому — ні. Я не погана донька. Я просто більше не хочу бути для неї рятівним кругом. Нехай пливе сама.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 5 =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Чому ти мене ненавидиш, коли я роблю для тебе все?

Моє життя в невеликому селі під Черкасами перетворилося на нескінченний жах. Я, Олеся Миколаївна, вже багато років живу під одним...

З життя15 хвилин ago

Он назвал жену прислугой и ушёл, но вернувшись, обнаружил неожиданный сюрприз.

С детства Ольга слышала от родных женщин, что им не везёт в любви. Прабабка овдовела после войны, бабку оставил муж,...

З життя54 хвилини ago

Я не помічниця і не служниця

Ой, слухай, я тобі розповім історію, яка мене дуже зачепила… Мені 62, живу я у Львові, і от недавно трапилася...

З життя56 хвилин ago

Чотири роки у шлюбі: я забезпечую чоловіка

Мені 32 роки, і вже чотири роки я одружена з людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Соломія, живу...

З життя1 годину ago

Три месяца молчания от тёщи: отказались оплатить её ремонт ради отпуска

Меня зовут Алина. Мы с мужем, Дмитрием, живём в маленьком городке под Рязанью, растим двоих детей и лишь недавно вырвались...

З життя1 годину ago

Сватівський подарунок на весілля: дар, від якого краще утриматись

Олеся й Дмитро збиралися одружитися. Їхнє весілля вже розгорталося, коли ведучий оголосив: настала мить дарувати подарунки. Першими привітали молодих батьки...

З життя2 години ago

Чарівний кулон: як жінка повернула чоловіка до життя

У сирій давнині, коли вітри ще шептали таємниці крізь верби, один кулон змінив долю двох сердець. — Любий, я сьогодні...

З життя2 години ago

Чотири роки шлюбу: я утримую свого чоловіка

Мені 32 роки, і вже чотири роки я заміжня за людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Соломія, живу...