Connect with us

З життя

«Я житиму в твоїй квартирі, адже я твоя мати!»

Published

on

Мені було лише п’ятнадцять, коли матір раптом оголосила, що виходить заміж за іншого. А мене — свою єдину доньку — без жалю відправила до бабусі. Я заважала їй будувати «нове життя». Ні листів, ні дзвінків, ні копійки допомоги. У неї було все — чоловік, нова родина, а в мене — лише стара бабусина «двушка» та її пенсія, якої ледь вистачало на найнеобхідніше. Та бабуся любила мене безмежно, незважаючи на бідність. Вона не ділила мене на «свою» чи «чужу». Ділила зі мною все: і тепло, і радощі, і біль. Я росла під її крилом, у її турботі, і дякувала за кожне обійняття, за кожну хустинку, якою витирала сльози.

Коли бабусі не стало, я вчилась на другому курсі університету. Похорони, шок, порожнеча. Але була одна втіха — я залишилася в її квартирі. Спадщина, подарована не за законом, а за любов’ю. Я, єдина родина, стала повною господинею того самого дому, де вперше відчула, що мене кохають.

Минуло кілька років. Я вже майже забула про матір — як про страшний епізод у житті. І раптом — дзвінок у двері. Вона стоїть. І з порогу — не «привіт», не «як ти». А з вимогою.

— Нам з чоловіком тісно в нашій «двушці». А в тебе — «трішка». То давай міняйся. Ти ж моя донька!

Я дивилася на неї, і всередині палало від болю та люті.

— Тоді я тобі була не потрібна, — промовила я. — То чому тепер я тобі щось винна?

— Бо я твоя мати! — скрикнула вона. — І я житиму в твоїй квартирі! Як ти можеш бути такою невдячною?

Я закрила двері. Думала, що це — кінець. Та ні.

Минуло ще сім років. Я була заміжньою, виховувала сина. Ми з чоловіком працювали, платили іпотеку, робили ремонт, раділи кожному вечору разом. І знову — дзвінок.

Відчиняю, а на порозі — вона. Постаріла, збентежена. І знову не «привіт», а прохання:

— Пустиш пожити?

Син вибіг у коридор і спитав:

— Мамо, хто це?

— Я твоя бабуся, — випалила вона.

— Мам, це правда? — недовірливо спитав хлопчик.

Я важко зітхнула:

— Іди, сину, до кімнати. Потім поясню.

Коли ми залишилися наодинці, я дізналася, що її чоловік виявився шахраєм. Переконав продати квартиру, мовляв, для купівлі нової, більшої. А сам зник із грішми. Вона залишилася з нічим. Прийшла до мене — до тієї самої доньки, яку колись без вагань випхнула за поріг.

— Я знаю, що не виженеш мене на вулицю. Я ж твоя мати! Я тебе виховала!

— Ти? Виховала? — я ледве не засміялася від болю. — Мене виростила бабуся. А ти кинула мене заради чоловіка. А тепер хочеш жити в моїй квартирі?

Вона залишилася у нас на пару днів. Я нагодувала її, дала переночувати. А потім подзвонила її двоюрідній сестрі, яка жила в селі. Там якраз шукали помічницю на кухню у місцевий будинок відпочинку. Тітка була не проти. Мати поїхала. Але не мовчки. Кричала у під’їзді, наче я їй чужа:

— Ти — погана донька! Ти ще відповіси!

А я стояла у дверях і мовчала. Бо вже не хотілося кричати. Бо давно пробачила. Але впустити знову — це зовсім інше.

Так як же так… Як можна прийти через роки і вимагати любові, ніби нічого не сталось? Ніби біль можна витерти, як пил з підвіконня? Але я більше не та дівчинка, яку можна зрадити і забути.

Я — мати. І я знаю ціну турботі. І не хочу, щоб мій син колись відчув те, що пережила я. Тому — ні. Я не погана донька. Я просто більше не хочу бути для неї рятівним кругом. Нехай пливе сама.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − тринадцять =

Також цікаво:

З життя10 години ago

I Want a Divorce,” She Whispered, Turning Her Gaze Away

“I want a divorce,” she whispered, turning her face away. It was a bitter evening in London when Emily murmured...

З життя10 години ago

He Will Live Among Us…

**Diary Entry 12th October** The doorbell rang, sharp and unwelcome, announcing visitors. Margaret set aside her apron, wiped her hands,...

З життя12 години ago

We Love You, Son, but Please Don’t Come Home Anymore.

**”We Love You, Son, But Please Dont Visit Again”** An elderly couple lived their entire lives in a little cottage...

З життя13 години ago

No, Mum. You Won’t Be Visiting Us Anymore. Not Today, Not Tomorrow, and Not Next Year Either” — A Story of Finally Running Out of Patience.

“No, Mum. You won’t be visiting us anymore. Not today, not tomorrow, and not next year either.”a story about patience...

З життя14 години ago

He Will Live Among Us…

The doorbell rang sharply, an unwelcome intrusion. Margaret wiped her hands on her apron and moved to answer it. Her...

З життя15 години ago

I’m Sorry for How Things Turned Out

“I’m sorry it’s come to this,” I muttered under my breath. “Richard, are you absolutely sure youve packed everything? Should...

З життя17 години ago

Figure It Out for Yourselves, Won’t You?

“No, Emily, dont count on me. You got marriednow rely on your husband, not me. I dont need strangers in...

З життя17 години ago

No, Mom. You Won’t Be Visiting Us Anymore—Not Today, Not Tomorrow, Not Even Next Year” — A Story of Patience Finally Worn Thin

“No, Mum. You wont be visiting us anymore. Not today, not tomorrow, and not next year either.” A story about...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.