З життя
Я злюсь на себе через виховання своїх дітей
Я образилася сама на себе за те, як виховала своїх дітей.
Інколи біль не приходить ззовні. Вона сидить всередині, гризе серце, крапля за краплею руйнує душу. Я вже давно не злюсь — я втомилася. Просто тихо болію. Не на дітей, ні… На себе. На те, як я їх виростила. На те, що десь на шляху материнської любові я переплутала безмежну турботу зі сліпим потуранням. І тепер пожинаю плоди.
Шість років тому я поховала чоловіка. Ми прожили разом тридцять п’ять років, і все це час віддали дітям. Працювали без вихідних, без відпусток, забуваючи про себе. Все — заради них. Ради їхнього майбутнього. Купили їм оселі, платили за навчання, давали усе, про що вони тільки могли мріяти. І коли чоловік пішов, я опинилася не просто сама — я залишилася без опори. А тепер, вийшовши на пенсію, сижу в холодній хаті й думаю: як же так вийшло, що рідні діти — ті, заради яких я жила — ніби й не помічають мене?
Моя пенсія — це сміх крізь сльози. Хорошо, що хоча б субсидію на комуналку дали, інакше й світ давно б вимкнули. Але й цих грошей не вистачає на ліки, на їжу, на найпростіші речі. Я зверталася до дітей. Не просила багато. Трохи допомоги. Але почула: «Нащо тобі гроші?» — від сина. «У нас саміх і так тяжко» — від дочки.
Тяжко? Але ж вони їздять на відпочинок, купують нові речі, машини. У дочки шафа ломиться від брендового одягу, а онучці, якій лишень сім років, вона щомісяця дає дві тисячі гривень на кишенькові витрати. Мені б хоч ці дві тисячі — на ліки, на продукти. Але у неї, бачте, немає можливості. Як так? Коли я це чую, у мене серце стискається. Вже кілька рокіАле потім я зрозуміла — діти не винні, якщо я навчила їх тільки брати, але не вміла навчити віддавати.
“Mick, we’ve waited five years. Five. The doctors said we’d never have kids. And now… this.”
**Diary Entry 5th July, 1993** “Mick, weve been waiting five years. Five. The doctors said wed never have children. And...
Lonely Housekeeper Finds a Phone in the Park. When She Turned It On, She Couldn’t Believe Her Eyes
A lonely caretaker found a phone in the park. Turning it on, she was left speechless for a long time....
Lady Hoffman Turned Her Gaze Once More Toward the Side Window
Mrs. Hartwell turned her gaze once more toward the side window. The car glided slowly through the honking streets of...
Lady Hoffmann Turned Her Gaze Once More Toward the Side Window
Mrs. Whitmore turned her gaze once more toward the side window. The car crept slowly through the honking city, but...
As Katya settled the bill, Sergei slipped away. Just as she began to organise her shopping, he made his exit. Stepping outside, Katya stumbled upon Sergei, who was leisurely smoking a cigarette.
While Emily paid at the till, George drifted away. As she began stacking groceries into bags, he slipped out entirely....
Moving Men Delivered Furniture to a New Apartment and Were Stunned to Recognize the Owner as a Long-Lost Pop Star
The movers arrived at the new flat with the furniture and nearly dropped their boxes when they recognized the woman...
Hanna Vasylivna, this girl must continue her studies. Bright minds like hers are rare—she has a true gift for languages and literature. You should see her work!
“Miss Hannah, you must let the girl continue her studies. Bright minds like hers dont come along often. She has...
My Stepson Defied That Saying: Only Real Mothers Deserve a Seat at the Front!
My stepson challenged that old saying: only real mothers belong in the front row! When I married my husband, James...