З життя
Я звинувачую себе за те, що не відчуваю любові до власного сина
Отак, слухай, у мене є історія, що не дає мені спокою. Інколи доля ставить нас перед питаннями, на які немає правильної відповіді. А часом і гірше — ми самі стаємо тим питанням, з яким не знаємо, як жити. Це не моя історія, але з того часу, як я її почула, вона мені не виходить із голови.
Мене звати Оксана, і я виросла у великій родині. Нас було семеро: мама, тато і п’ятеро доньок. Я — наймолодша. І ще з дитинства мене не полишала одна думка: кого з нас мама любить більше?
Я часто питала її про це, особливо коли залишалися наодинці. Але мама ніколи нікого не виділяла. Відповідь завжди була одна: «Я люблю вас усіх однаково. Ви — мої діти, і любов у мене до вас — материнська». Тоді мені здавалося, що вона просто уникає прямої відповіді. Але зараз, згадуючи, розумію, що це була єдина правильна відповідь. Мама була мудрою. Завдяки її рівному ставленню ми з сестрами виросли дружніми, завжди готовими підтримати одна одну.
А от я сама — мама лише однієї дитини. Тому навіть не уявляю, що відчуває батько, у якого кілька дітей. Але нещодавно мені довелося поговорити з жінкою, чий досвід змусив мене задуматися про те, про що я навіть боялася думати.
Її звуть Марія. Ми познайомились, коли вона прийшла працювати в наш відділ. Швидко знайшли спільну мову, почали обідати разом, ділитися особистим. Я завжди любила слухати історії інших — так пізнаєш не лише людей, а й сам себе.
Марія часто розповідала про свою доньку: як та вчиться, працює, допомагає вдома. Показувала фотографії, раділа кожному успіху. Я слухала її з посмішкою, трохи заздрила — яка ж вона турботлива, любляча мати.
Але одного разу вона обмовилася про подарунок, який отримала від… сина. Я навіть перепитала: «Си́на? Ти ж ніколи не згадувала, що у тебе є ще одна дитина». Марія ніяково усміхнулася, трохи помовчала й вирішила розповісти правду.
За її словами, син народився першим. Вона тоді була молодою, сповненою мрій жінкою, яка хотіла бути ідеальною матір’ю. Старалася, доглядала, годувала, купала… але все частіше ловила себе на тому, що робить це автоматично. Ніякої теплоти, ніякого зв’язку. Все було немов «треба», а не «хочу».
— Я не можу пояснити це, — сумно сказала вона. — Він був хорошою дитиною. Слухняним, розумним, старанним. Але моє серце мовчало. Я переконувала себе, що так не має бути. Що, може, любов прийде згодом… Але вона не прийшла.
А потім, через чотири роки, народилася донька. І все змінилося. Її поява перевернула життя Марії. Материнська любов, яку вона так чекала вперше, обрушилася на неї, як хвиля. Вона була щасливою. Обожнювала донечку, пестила, оберігала. І водночас все більше віддалялася від сина. Не била, не кричала. Але й не обіймала, не цілувала, не казала «люблю». Він був поряд — немов чужий.
З роками почуття провини лише зростало. Вона намагалася виправдати себе: може, депресія, втома, непідготовленість. Але правда була в тому, що логіки тут не було. Просто не полюбила. А коли зрозуміла, що доньку обожнює, стало ще болячіше — адже одній віддала все, а другому лише обов’язок.
— Іноді я уявляю, — шепотіла Марія, — як він, маленький, дивиться, як я цілую сестру, як гладжу її по голові. А йому — нічого. І він це пам’ятав. Завжди пам’ятав. Я бачила в його очах те саме німе питання, яке колоси́ задавала своїй мамі я: «Кого ти любиш більше?» Але я не могла йому брехати. Бо він і так знав відповідь…
Зараз син дорослий, успішний. Він поважає матір, допомагає. Але між ними — холод, пустота, напруга. Немов вони грають у близьких, не будучи ними.
Я слухала її й не знала, що сказати. Не осуджувала, ні. Але серце боліло. Невже справді буває таке? Що ти не можеш любити власну дитину? Що одна душа відгукується, а інша — ні?
Може, це і є найстрашніший материнський гріх — не ненавидіти, не ображати… а просто не відчувати?
Відтоді я інакше дивлюся на колег, друзів, сусідів. У кожного своя історія. І, можливо, десь поряд живе жінка, яка мовчить, але кожну ніч докоряє́ себе за те, що не змогла дати любов тому, хто найбільше у ній потребував…
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead
Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat
Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Why Does It Matter Who Looked After Gran? By Law, That Flat Should Be Mine! — My Mum Argues With Me Over My Grandmother’s Home My Own Mother is Threatening to Sue Me — All Because My Gran’s Flat Went Not to Her, or Even to Me, But to My Daughter. Mum Claims It’s Unfair, Insists the Flat Should Be Hers. But Gran Made a Different Choice. Why? Perhaps Because My Husband and I Lived With Her and Cared for Her Those Last Five Years. You Could Easily Call My Mum Selfish — Her Needs Were Always Far More Important Than Anyone Else’s. Mum’s Been Married Three Times, But Only Had Two Daughters: My Younger Sister and Me. We Get On Brilliantly, But Neither of Us Has a Great Relationship With Mum. I Don’t Even Remember My Dad — He Split From Mum When I Was Two. Up Until I Was Six, I Lived With Mum at Gran’s. For Some Reason, I Thought Gran Was Awful — Probably Because Mum Was Always Crying. Only When I Grew Up Did I Understand: Gran Was Good, She Just Wanted to Help Her Daughter Make a Better Life. Later, Mum Married Again and We All Moved In With My Stepfather. That’s When My Sister Was Born. But After Seven Years, Mum Got Divorced Again. This Time, We Didn’t Go Back to Gran’s. Stepfather Went Off to Work and Let Us Stay in His Flat for a Bit. Three Years Later, Mum Married Husband Number Three and We Moved In With Him. He Wasn’t Pleased Mum Had Children, Though He Never Hurt Us — He Just Ignored Us. So Did Mum. She Was Obsessed With Her New Husband, Always Jealous, Always Causing Rows and Breaking Crockery. Once a Month Mum Would Start Packing, But Stepfather Always Talked Her Round. My Sister and I Got Used to It and Stopped Noticing. I Ended Up Looking After My Sister — Mum Didn’t Have the Time. Thank Goodness for Our Grandmothers, Who Helped Us So Much. Eventually, I Left for University, and My Sister Moved In With Gran. Our Dad Always Supported Her; Mum Would Call Us Only at Christmas. I Accepted Mum For Who She Was and Stopped Expecting Her to Care, But My Sister Never Did. She Was Always Hurt, Especially When Mum Skipped Her School Leavers’ Party. We Grew Up. My Sister Got Married and Moved Away. I Was Living With My Long-Term Boyfriend; We Visited Gran Often and Stayed Close, Though I Tried Not to Be a Nuisance. When Gran Fell Ill and Went Into Hospital, I Visited Every Day: Shopping, Cooking, Cleaning, Chatting, Making Sure She Took Her Medicine. Sometimes My Boyfriend Helped Out Too. After Six Months, Gran Suggested We Move In to Save for Our Own Place, So We Did. Six Months Later, I Was Pregnant. We Got Married, Had a Simple Family Do — Mum Didn’t Come, Not Even a Phone Call. When My Daughter Was Two Months Old, Gran Broke Her Leg. Caring for Both Was Hard and I Desperately Needed Mum’s Help, But She Refused, Saying She Wasn’t Well and Would Come Later. She Never Did. Six Months On, Gran Had a Stroke and Was Bedridden. If Not for My Husband, I Don’t Know How I’d Have Coped. Gran Slowly Improved, She Even Got to See Her Great-Granddaughter Take Her First Steps, and Lived Another Two-and-a-Half Years. She Passed Away Peacefully in Her Sleep. My Husband and I Were Devastated By Her Loss. Mum Only Came for the Funeral. A Month Later, She Tried to Evict Me So She Could Have the Flat. Mum Hadn’t Realised Gran Had Left It to My Daughter Right After She Was Born. Naturally Mum Was Furious, Demanding I Give Up the Flat or She’d Sue Me. “Look How Deceitful You Are! You Duped the Old Woman, Took Her Flat, And Now You Live In It Yourself! You Won’t Get Away With This! It Doesn’t Matter Who Looked After Gran — That Flat Should Be Mine!” But Mum Won’t Get That Flat, I Know That for Certain. I’ve Spoken to a Solicitor and a Notary. We’ll Stay in the Home Gran Gave Us, and If Our Second Child Is a Girl, She’ll Be Named After Gran.
What matter is it who cared for Grandmother? By rights, the house ought to be mine! My mothers voice, strident...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays and Left Empty-Handed: How I Refused Pushy Family, Set Boundaries, and Saved My Peace of Mind in London
Where on earth am I supposed to put this massive bowl of jellied beef? Theres no space at all in...