З життя
Як я чекав дружину в аеропорту через затримку рейсу
Відчуваю себе я якось в аеропорту, чекаю на повернення дружини з Італії. Літак затримується вже години на три, і я починаю тихо кип’ятитися. Поруч зі мною аналогічно нервує ще один чоловік інтелігентного вигляду: окуляри, капелюх, портфель… Підходить він до мене, весь нерішучий, і просить постерегти його портфель на кілька хвилин, поки він збігає до вбиральні. Я людина по натурі доброзичлива — погоджуюсь, і ось стою. Півгодини. Годину. Півтори. Вже не просто нервую — мене це доводить!
Нарешті підходжу до сержанта аеропортової служби і описую ситуацію з портфелем. Він просить пройти з ним. Приходимо в чергову частину, починаємо оформляти портфель, протокол, як належить, мої паспортні дані, опис ситуації. Врешті дійшли до опису вмісту портфеля.
Відкриваємо…
Свята Мати Божа! Слава Україні! Портфель до самого верху набитий великими євро-купюрами в банківських упаковках! Ледь не вдавився бородою, усвідомлюючи, що не забрав цього! Відчуваю себе дурнем останнім, навіть сил нема на себе сваритися! Дивлюся, а протоколчик тихенько зім’яли люди у формі та соромливо переглядаються між собою і портфелем… Тут їх як понесло, кинулися до нього і почали запихати пачки грошей у всі кишені, а я стою слину ковтаю… Та сержант змилувався і каже:
— Чого стоїш, годувальнику наш?! Бери собі також, що, ми вже зовсім?!
Кинувся я до портфеля, забувши, як мене звати, і почав теж набирати собі гроші…
Набираю, набираю, набираю, набираю…
Прокидаюся — а ковдра вся в труси заправлена…
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...
On the Margins of Me-Time: Reflections on Personal Space and Self-Care
**On the Margins of Me-Time** Not long ago, an old mate came round for a cuppa, and we sat nattering...
Leave Her Here to Die in the Snow!” They Said, Abandoning the Old Woman. Little Did the Monsters Know, the Boomerang Would Soon Come Back.
“Leave her here, let her die!” they muttered, dumping the old woman into the snow. The fools didnt realise the...