З життя
Як я дізнався, що дружина покинула дітей заради нового шлюбу
Я познайомився з Оленою на корпоративній вечірці в нашій компанії, де я саме почав працювати. Ми працювали у різних відділах, і я майже нічого про неї не знав. Вона одразу привернула мою увагу — висока, струнка, з легкою усмішкою, від якої важко було відвести погляд. Увесь вечір ми провели разом: танцювали до знемоги, сміялися, спілкувалися про все на світі. Після вечірки я викликав таксі і провів її додому в одному зі спальних районів Києва. Наступного дня я біг на роботу немов на крилах — так сильно прагнув знову її побачити.
По дорозі я забіг у квітковий магазин, купив букет троянд і коробку її улюблених цукерок. Олена зустріла мене сяючою усмішкою, і з того дня ми вже не розлучалися. Нам було за тридцять, і ми не стали відкладати романтику — занадто дорослі для довгих залицянь. Я запропонував їй переїхати до мене, і вона погодилася без вагань. Життя з нею було, як у казці: Олена виявилася чудовою господинею, веселою, легкою на підйом. Ніяких турбот, хмар на горизонті — тільки щастя і гармонія.
Я вирішив, що настав час зробити наступний крок. Придбав обручку з маленьким діамантом, став на одне коліно і зробив їй пропозицію. Вона сказала «так», і ми поринули у весільні клопоти. Але коли дійшло до списків гостей, я зауважив дивність: у Олени майже не було родичів. Вона пояснила, що є лише далекі родичі, з якими давно втратила зв’язок. Я знизав плечима — у всіх свої сімейні історії.
Напередодні весілля вона поїхала з подругами до салону краси — готуватися до головного дня. Телефон залишила вдома, на кухонному столі. Я взяв його, вирішивши відвезти їй, адже знав адресу салону. Але вже сидячи в машині, почув дзвінок. На екрані висвітлилося «Мама». Я вагався, але вирішив відповісти — раптом щось термінове. У слухавці пролунав втомлений, тремтячий голос літньої жінки. Вона одразу почала звинувачувати: «Олено, ти зовсім совісті втратила! Дітей на нас, старих, кинула, грошей не шлеш, а тепер зовсім зникла! Вони хворіють, ліків нема, за що нам їх лікувати?»
Я представився, відчуваючи, як холонуть руки. «Що сталося?» — запитав я, і тут правда хлинула, як крижаний потік. Виявилося, у Олени двоє дітей, яких вона залишила своїм батькам у селі під Києвом і поїхала до міста за “кращим життям”. Спочатку надсилала гроші, але потім перестала. Старі ледве тягнуть їх на маленьку пенсію, а діти ростуть — їм потрібні одяг, їжа, лікарі. Я попросив номер рахунку і перевів скільки міг — на ліки і продукти. А потім розвернув машину додому. Салон краси залишився позаду, як і мої ілюзії.
Вдома я зібрав її речі у валізи — акуратно, але з кам’яним серцем. Коли вона повернулася — доглянута, з новою зачіскою і блискучим манікюром, — я мовчки вручив їй багаж. Вона розгубилася, почала питати, що сталося. Я кинув їй телефон, не сказавши жодного слова. Її очі розширилися — вона все зрозуміла. Почала щось пояснювати, виправдовуватися, але її голос звучав як шум у порожнечі. Я не хотів слухати. Після розмови з її матір’ю вона померла для мене як жінка, як людина.
Можна обманювати чоловіків, хитрувати, викручуватися — всі ми не святі. Але кинути своїх дітей на плечі старих батьків, забути про них, не допомагати і брехати мені в обличчя, що сім’ї нема? Це не вкладалося в моїй голові. Вона стояла переді мною — красива, але порожня, як вигоріла оболонка. У той момент я побачив її справжню — і це було нестерпно.
Весілля не відбулося. Я розірвав усі зв’язки з нею, викреслив її зі свого життя, мов страшний сон. Але питання залишились. Як вам здається, чи можна зрозуміти Олену? Чи може жінка, яка зрадила найближчих, бути вірною дружиною? Чи варто вірити її словам про кохання, її клятвам, що зі мною все буде інакше? Я дивлюся в майбутнє і не бачу там нічого, крім тіні її брехні. Можливо, я занадто строгий, але для мене мати, яка покинула дітей заради нового життя, — це не жінка, а привид, якого я не хочу бачити поруч із собою ніколи.
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...