Connect with us

З життя

Як я дізнався, що дружина покинула дітей заради нового шлюбу

Published

on

Я познайомився з Оленою на корпоративній вечірці в нашій компанії, де я саме почав працювати. Ми працювали у різних відділах, і я майже нічого про неї не знав. Вона одразу привернула мою увагу — висока, струнка, з легкою усмішкою, від якої важко було відвести погляд. Увесь вечір ми провели разом: танцювали до знемоги, сміялися, спілкувалися про все на світі. Після вечірки я викликав таксі і провів її додому в одному зі спальних районів Києва. Наступного дня я біг на роботу немов на крилах — так сильно прагнув знову її побачити.

По дорозі я забіг у квітковий магазин, купив букет троянд і коробку її улюблених цукерок. Олена зустріла мене сяючою усмішкою, і з того дня ми вже не розлучалися. Нам було за тридцять, і ми не стали відкладати романтику — занадто дорослі для довгих залицянь. Я запропонував їй переїхати до мене, і вона погодилася без вагань. Життя з нею було, як у казці: Олена виявилася чудовою господинею, веселою, легкою на підйом. Ніяких турбот, хмар на горизонті — тільки щастя і гармонія.

Я вирішив, що настав час зробити наступний крок. Придбав обручку з маленьким діамантом, став на одне коліно і зробив їй пропозицію. Вона сказала «так», і ми поринули у весільні клопоти. Але коли дійшло до списків гостей, я зауважив дивність: у Олени майже не було родичів. Вона пояснила, що є лише далекі родичі, з якими давно втратила зв’язок. Я знизав плечима — у всіх свої сімейні історії.

Напередодні весілля вона поїхала з подругами до салону краси — готуватися до головного дня. Телефон залишила вдома, на кухонному столі. Я взяв його, вирішивши відвезти їй, адже знав адресу салону. Але вже сидячи в машині, почув дзвінок. На екрані висвітлилося «Мама». Я вагався, але вирішив відповісти — раптом щось термінове. У слухавці пролунав втомлений, тремтячий голос літньої жінки. Вона одразу почала звинувачувати: «Олено, ти зовсім совісті втратила! Дітей на нас, старих, кинула, грошей не шлеш, а тепер зовсім зникла! Вони хворіють, ліків нема, за що нам їх лікувати?»

Я представився, відчуваючи, як холонуть руки. «Що сталося?» — запитав я, і тут правда хлинула, як крижаний потік. Виявилося, у Олени двоє дітей, яких вона залишила своїм батькам у селі під Києвом і поїхала до міста за “кращим життям”. Спочатку надсилала гроші, але потім перестала. Старі ледве тягнуть їх на маленьку пенсію, а діти ростуть — їм потрібні одяг, їжа, лікарі. Я попросив номер рахунку і перевів скільки міг — на ліки і продукти. А потім розвернув машину додому. Салон краси залишився позаду, як і мої ілюзії.

Вдома я зібрав її речі у валізи — акуратно, але з кам’яним серцем. Коли вона повернулася — доглянута, з новою зачіскою і блискучим манікюром, — я мовчки вручив їй багаж. Вона розгубилася, почала питати, що сталося. Я кинув їй телефон, не сказавши жодного слова. Її очі розширилися — вона все зрозуміла. Почала щось пояснювати, виправдовуватися, але її голос звучав як шум у порожнечі. Я не хотів слухати. Після розмови з її матір’ю вона померла для мене як жінка, як людина.

Можна обманювати чоловіків, хитрувати, викручуватися — всі ми не святі. Але кинути своїх дітей на плечі старих батьків, забути про них, не допомагати і брехати мені в обличчя, що сім’ї нема? Це не вкладалося в моїй голові. Вона стояла переді мною — красива, але порожня, як вигоріла оболонка. У той момент я побачив її справжню — і це було нестерпно.

Весілля не відбулося. Я розірвав усі зв’язки з нею, викреслив її зі свого життя, мов страшний сон. Але питання залишились. Як вам здається, чи можна зрозуміти Олену? Чи може жінка, яка зрадила найближчих, бути вірною дружиною? Чи варто вірити її словам про кохання, її клятвам, що зі мною все буде інакше? Я дивлюся в майбутнє і не бачу там нічого, крім тіні її брехні. Можливо, я занадто строгий, але для мене мати, яка покинула дітей заради нового життя, — це не жінка, а привид, якого я не хочу бачити поруч із собою ніколи.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + п'ятнадцять =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

Невимовний біль…

Було так боляче… Соломія розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Микола. Марічка, скосила очі на Соломію, даючи зрозуміти, що...

З життя2 години ago

День звільнення

**День прощення** Останнім автобусом Марійка повернулася з міста до села. Цілий день метушилася — то в лікарню за довідками, то...

З життя2 години ago

Таємниця зашитого пальто

**Щоденник Оксани** Всій біді пальто. Сиділа я за комп’ютером, але дивилася не в монітор, а у вікно. Останні теплі дні...

З життя3 години ago

Втеча нареченої

Олесь зійшов з поїзда, попрощався з провідницею й пішов до старого однорівневого будинку вокзалу. Усередині був один великий зал. Вздовж...

З життя3 години ago

Зрада

Кінець вересня видався теплим і сухим. Ось-ось похолодає, зарядять пронизливі дощи. Адже осіння погода непередбачувана. «Треба обов’язково вибратись на дачу,...

З життя4 години ago

У золотій клітці

**У золотій клітці** Соломія увійшла до квартири й тихенько роздягалася, намагаючись не розбудити матір. Ледь стримала стогін, коли знімала нові...

З життя4 години ago

Пальто, що змінило все

Все через те пальто Оксана сиділа за комп’ютером, але дивилась не на екран, а у вікно. Останні теплі дні вересня....

З життя5 години ago

Чужі проблеми не вирішують своїх: уроки дружби та гніву

“Свого чоловіка нема, так на чужого накинулась? Подруга, мабуть… Щоб твоєї ноги в моєму домі більше не було!” — з...