Connect with us

З життя

Як я за три години вигадала собаці п’ять смертельних діагнозів та пережила цілу бурю емоцій

Published

on

Як я за три години поставила собаці п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала, поховала… А потім відкрилася ветеринарна клініка. Історія з щасливим кінцем.

Бодя розбудив мене серед ночі протяжним виттям. Треба сказати, що в доберманів іноді трапляються легкі приступи “співу”. “Мамчині вокалісти” можуть видавати мі-бемоль о третій годині ночі просто так, від нудьги. Але частіше — від нездужання, звісно. Така ось особливість породи.

Тому я не дуже здивувалася звукам собачої арії і, ще досипаючи, звично почала одягатися в спортивний костюм. Зі словами “ідемо, йдемо, не плач” я відкрила праве око. І жахнулася.

Картина, що постала переді мною, більше нагадувала екранізацію бюджетного хорора — на мене дивилася залита білою піною паща. Піна була всюди: на підлозі, килимах, диванах.

Сказ? Перша думка, що промайнула, хоча пес і вакцинований. Але ж вакцина була, певно, прострочена — подумала я наступним. Адже нічого не може стати на заваді моїй параної.

Далі у списку були піроплазмоз (захворювання, викликане укусом кліща) та отруєння щурячою отрутою. Від кліщів Бодя оброблений, а звідки взялася в моїй уяві отрута — взагалі незрозуміло.

Але до ранку ми дожити не планували. У стані повного відчаю я диктувала прекрасній ветеринарці Лесі симптоми наближення смерті.

Леся, спросоння, прониклася моїми риданнями настільки, що відправила нас у клініку на іншому кінці міста. Бо, за моїми описами, її кабінет просто не впорається. Там немає сучасного обладнання для таких страшних випадків.

Чи варто казати, що відкриття клініки я чекала вже на корвалолі. Періодично витираючи агонію піни з пащі, я думала, як донести п’ятдесятикілограмового вмираючого пса до машини.

На диво, Бодя пішов сам. Доїхали ми дуже швидко. Перепрошую у посту ДАІ, повз який ми промчали “в блакиті”.

На вході в клініку нас чекала бригада в рукавичках і зі скальпелями. Жартую, але було помітно, що до нашого приїзду готувалися. Чутка про добермана зі сказом, піроплазмозом та укусом чорної мамби дійшла раніше за нас.

Прийом тривав п’ятнадцять секунд. Десять з них ми вмовляли Бодю “відкрити ротика”. Упродовж других п’яти ветеринарка Ірина з віртуозністю фокусниці витягла з собачої пащі шматочок дерева.

Заноза.

Гриз він гілочку, бобер клятий.

Зі страшним діагнозом “сторонній предмет у ротовій порожнині” нас відпустили.

І поки я змивала піну та корвалол з підлоги, доберман заснув з головою на журнальному столику. Втомився, смертельно хворий 😊.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + 17 =

Також цікаво:

З життя29 хвилин ago

Невимовний біль…

Було так боляче… Соломія розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Микола. Марічка, скосила очі на Соломію, даючи зрозуміти, що...

З життя1 годину ago

День звільнення

**День прощення** Останнім автобусом Марійка повернулася з міста до села. Цілий день метушилася — то в лікарню за довідками, то...

З життя1 годину ago

Таємниця зашитого пальто

**Щоденник Оксани** Всій біді пальто. Сиділа я за комп’ютером, але дивилася не в монітор, а у вікно. Останні теплі дні...

З життя2 години ago

Втеча нареченої

Олесь зійшов з поїзда, попрощався з провідницею й пішов до старого однорівневого будинку вокзалу. Усередині був один великий зал. Вздовж...

З життя2 години ago

Зрада

Кінець вересня видався теплим і сухим. Ось-ось похолодає, зарядять пронизливі дощи. Адже осіння погода непередбачувана. «Треба обов’язково вибратись на дачу,...

З життя3 години ago

У золотій клітці

**У золотій клітці** Соломія увійшла до квартири й тихенько роздягалася, намагаючись не розбудити матір. Ледь стримала стогін, коли знімала нові...

З життя3 години ago

Пальто, що змінило все

Все через те пальто Оксана сиділа за комп’ютером, але дивилась не на екран, а у вікно. Останні теплі дні вересня....

З життя4 години ago

Чужі проблеми не вирішують своїх: уроки дружби та гніву

“Свого чоловіка нема, так на чужого накинулась? Подруга, мабуть… Щоб твоєї ноги в моєму домі більше не було!” — з...