Connect with us

З життя

«Як я закохалася б у нього, якби він був трішки багатшим»

Published

on

«Який гарний він став. Якби він був трохи заможнішим, працював би у престижній компанії, я, мабуть, закохалася б у нього», — подумала Оксана.

«Ну, Іване, залишаюсь за тебе. Якщо будуть проблеми чи труднощі — дзвони. Не на Місяць злітаю, на зв’язку буду», — сказав Андрій, простягаючи руку своєму заступнику та другові.

«Зрозумів, не хвилюйся. До речі, ти так і не сказав, куди їдеш у відпустку. На Балі чи до Греції?» — Іван потиснув йому руку.

«Хіба не казав? До мами їду. Треба дах лагодити, паркан підправити. Раніще батько за домом дивився, а як помер — то одне, то інше посипалось. Не пам’ятаю, коли востаннє з вудкою на річці сидів».

«Я взагалі ніколи на рибалку не ходив. Справжній міський. Навіть заздрю тобі», — зітхнув Іван. — «Повернешся — розкажеш», — гукнув він у спину Андрію, який уже йшов.

Радіючи, що завтра вранці буде далеко від шумного й запиленого Києва, обійме маму, вдихне свіже повітря дитинства, Андрій їхав додому й усміхався.

Він виріс у маленькому селі. Мама вчителька, батько працював будівельником. Андрій часто допомагав батькові, умів усе робити. Батько мріяв, що син піде його шляхом. Але Андрія вабили машини, комп’ютери, нові технології. Навчався він легко. Коли закінчив школу, сказав, що в селі робити нема чого, хоче поїхати до Львова й досягти більшого, ніж стати будівельником, як батько.

«Як це нема чого? Село розвивається, будівельники завжди потрібні. Без шматка хліба не залишишся. Хочеш — збудуємо тобі сучасний дім? Одружишся, дітям буде де бігати», — говорив батько.

«Рано про дружину думати. Треба спершу на ноги стати», — відмахувався Андрій.

Батько дратувався, сперечався. А мама терпляче заспокоювала й підтримувала сина.

«Давай не підрізаймо йому крила. Нехай пробує. Він у нас розумний, ще пишатимемося ним», — умовляла вона.

Батьки дали грошей на перший час і відпустили сина до великого міста. Андрій навчався в університеті й працював на будівництві. З часом досяг усього, про що мріяв.

У школі закохався в Оксану, смішну дівчинку з курносим носом. Вона не була генієм, мріяла про власний салон краси. Кожен із них мав свою мрію. Так вони й роз’їхалися, сподіваючись колись зустрітися.

Коли Андрій приїздив додому на канікули, виявлялося, що Оксана вже поїхала.

Він міг зайти до її мами, попросити номер, але не зробив цього. Кохання завадить мрії. А якщо вони одружаться, з’являться діти, треба буде заробляти на хліб, а не йти до мети. Ні, спершу треба досягти всього — налагодити бізнес, купити машину, збудувати дім, а вже потім…

«Диви, час упустиш. Оксана може не дочекатися тебе», — казав батько.

«Не біда, є й інші дівчата», — відповідав Андрій.
Але інші йому були непотрібні.

Тепер у Андрія було все, або майже все, про що він мріяв. Гарний дім у престижному районі, дорога машина, бізнес, що приносить добрий дохід. Тепер можна подумати про дружину. Жінки бували, але їм потрібен був дім, іномарка, гроші. А він хотів, щоб його любили просто так.

Приїжджаючи до батьків, він таємно сподівався зустріти Оксану. Родичам розповідав про себе скупо. Вони жили скромно, без надмірностей, чесно працюючи. Цього ж чекали від сина. Коли він починав розповідати про свої успіхи, батько хмурив брови, а мама злякано моргала. Невже чесною працею можна заробити на квартиру у Львові?

«Закон порушуєш? Невже ми так тебе вчили? Краще б на будівництві працював, аніж нам соромно за тебе», — бурчав батько.

Тому Андрій приїздив до них на старенькій машині, яку позичав у друзів, замість своєї «Ауді». Або потягом. Розповідав, що працює інженером. Батько схвально кивав, пишаючись сином-львів’янином.

Збираючись у відпустку, Андрій знову не змінив собі, хоча батька вже три роки як не було. Він залишив «Ауді» в гаражі, купив квиток на потяг і скромно одягнувся.

Йому дісталося місце на нижній полиці, а верхню мала зайняти літня жінка. Андрій без вагань поступився.

Вона щиро дякувала всю дорогу.

Андрій лежав на верхній полиці й дивився у вікно. Крізь скло миготіли ліси, поля, річки. А він згадував, як роки тому вперше їхав до Львова. Під стук коліс думки пливуть легко.

Село здалося йому маленьким і казково гарним. Повітря було свіжим, а дерева — густими й зеленими, на відміну від міської кволячої рослинності. У палісадниках квіти радували око.

Андрій зайшов у двір рідного дому. Мама побачила його, зраділа, на очах виступили сльози.

«Сину, яка ж то радість. А я тебе не чекала. Надовго?»

«Поки не виженеш», — обійнявМинало три дні, і вони знову пішли кожен своєю дорогою, але тепер обидва знали, що щирість варта більше, ніж успіх.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × один =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

«Бери дитину, не шкодую, але дай мені гроші» — сказала Вика.

**Щоденник** — Хочеш, забирай дитину собі, мені не шкода. Бачити її не можу. Але дай мені гроші, — промовила Віка....

З життя2 години ago

Що ти забула в моєму ноутбуці?

— Що ти робила в моєму ноутбуці? — Олексій насунувся на Марійку. Вона ніколи не бачила його таким… Марійка прийшла...

З життя3 години ago

Пропасть наших сердець…

Між нами прірва… Оксана довго не могла очуняти після розлучення з чоловіком. Вона здогадувалася про його зради, але дізнатися правду...

З життя4 години ago

Чи варто жертвувати заради сина? Сподіватимусь на любов, але чи зможете ви її дати?

Ви робите це заради сина? Не треба. Я буду сподіватися, а ви не зможете закохатися в мене. Вихід із лікарні...

З життя5 години ago

Ти сама запропонувала взяти маму, я ж не змушував!

— Та ж ти сама запропонувала взяти маму до нас. Я тебе не нав’язував, — сказав Кирило Насті. Настя після...

З життя6 години ago

Мій вітчима довів, що справжня матір завжди на передньому плані

Коли я виходила заміж за мого чоловіка, Назару було лише шість років. Його мати пішла, коли йому було чотири —...

З життя6 години ago

Ти вагітна без партнерства? Чи не соромно тобі, мамо?

— Ти вирішила народити дитину без чоловіка? Тобі не соромно, мам? — з докором запитала Оксана. Відразу після випускного Оксана...

З життя7 години ago

Квиток без повернення

Щоденник Маленька Соломія часто ходила з матір’ю до готелю, де та працювала покоївкою. Дівчинці подобався великий хол із годинами на...