З життя
Як ми з сестрою дорослішали у світі, де дітям не віддавали головну роль.
У нашій родині нас було двоє. Сестра з’явилася на світ на півтора роки пізніше за мене. Тоді діти не були центром всесвіту, важливішими за всіх були дорослі. Влаштувати істерику на вулиці й на думку не спадало у будь-якому віці. Тим більше щось вимагати в магазині.
А вдома ми сварилися. Різниця у віці була невеликою, грали разом, а де спільні інтереси, там і суперечки.
Без сліз і криків не обходилося. Терміново була потрібна саме та іграшка, якою заволоділа сестра. Покинута дитина плакала на всю квартиру. Розумні доводи не діяли.
Моя мама (викладачка в університеті) довго роз’яснювати не бралася. Не карала, тим самим не давала приводу розкрутити горе-гірке на повну. Стояти в кутку і там плакати від жалю до себе.
Мудра мама діяла інакше. Мама співчувала:
– Ти теж хочеш пограти з цією лялькою?
– Аааааа, вона не дає!
– Тобі прикро, ти будеш плакати?
– Такаааа! Аааааа…
– Добре, плач! Йди на кухню, сядь і плач. Скільки тобі потрібно часу, п’ять хвилин чи десять?
– Десять! Ааааа!
– Я заводжу годинник, коли стрілка дійде сюди, значить пора закінчувати.
Пам’ятаю свої відчуття – жодного задоволення. Одне діло, коли насварили, покарали – святий обов’язок повідомити увесь світ про цю несправедливість. Зовсім інше, коли дозволили плакати досхочу. Час тягнувся, сльози не лилися, стрілка рухалася ледь-ледь. Я плакала незрозуміло для чого і для кого, заздрячи сестрі, яка бавилася в кімнаті:
– Мамо, скільки мені залишилося плакати?
– Ще дві хвилини!
– Аааа, ааааа!
– Мамо, я більше не хочу!
– Все, наплакалася? Йди грайся!
Ну нарешті! Я бігла до іграшок, забуваючи про ту ляльку, з якої почалася істерика. В домі довго панували мир і спокій. Сваритися бажання не було. А раптом знову доведеться плакати цілих десять хвилин? Звідки взяти стільки сліз? Закінчити на половині – теж не вихід, якщо дозволили істерику. Наче не виправдала довіри. Навіщо починала?
Всім нам іноді потрібно випустити емоції. Посваритися, покричати. З часом людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина ще не вміє цього робити.
Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла плакати, щоб зняти стрес, а з іншого – встановлювала рамки, не даючи капризу перерости в повноцінну істерику, яка добром не зупиниться.
Я цей метод успішно застосовувала з власними дітьми. Діяв безвідмовно.
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...