Connect with us

З життя

Як ми з сестрою дорослішали у світі, де дітям не віддавали головну роль.

Published

on

У нашій родині нас було двоє. Сестра з’явилася на світ на півтора роки пізніше за мене. Тоді діти не були центром всесвіту, важливішими за всіх були дорослі. Влаштувати істерику на вулиці й на думку не спадало у будь-якому віці. Тим більше щось вимагати в магазині.
А вдома ми сварилися. Різниця у віці була невеликою, грали разом, а де спільні інтереси, там і суперечки.
Без сліз і криків не обходилося. Терміново була потрібна саме та іграшка, якою заволоділа сестра. Покинута дитина плакала на всю квартиру. Розумні доводи не діяли.
Моя мама (викладачка в університеті) довго роз’яснювати не бралася. Не карала, тим самим не давала приводу розкрутити горе-гірке на повну. Стояти в кутку і там плакати від жалю до себе.
Мудра мама діяла інакше. Мама співчувала:
– Ти теж хочеш пограти з цією лялькою?
– Аааааа, вона не дає!
– Тобі прикро, ти будеш плакати?
– Такаааа! Аааааа…
– Добре, плач! Йди на кухню, сядь і плач. Скільки тобі потрібно часу, п’ять хвилин чи десять?
– Десять! Ааааа!
– Я заводжу годинник, коли стрілка дійде сюди, значить пора закінчувати.
Пам’ятаю свої відчуття – жодного задоволення. Одне діло, коли насварили, покарали – святий обов’язок повідомити увесь світ про цю несправедливість. Зовсім інше, коли дозволили плакати досхочу. Час тягнувся, сльози не лилися, стрілка рухалася ледь-ледь. Я плакала незрозуміло для чого і для кого, заздрячи сестрі, яка бавилася в кімнаті:
– Мамо, скільки мені залишилося плакати?
– Ще дві хвилини!
– Аааа, ааааа!
– Мамо, я більше не хочу!
– Все, наплакалася? Йди грайся!
Ну нарешті! Я бігла до іграшок, забуваючи про ту ляльку, з якої почалася істерика. В домі довго панували мир і спокій. Сваритися бажання не було. А раптом знову доведеться плакати цілих десять хвилин? Звідки взяти стільки сліз? Закінчити на половині – теж не вихід, якщо дозволили істерику. Наче не виправдала довіри. Навіщо починала?
Всім нам іноді потрібно випустити емоції. Посваритися, покричати. З часом людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина ще не вміє цього робити.
Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла плакати, щоб зняти стрес, а з іншого – встановлювала рамки, не даючи капризу перерости в повноцінну істерику, яка добром не зупиниться.
Я цей метод успішно застосовувала з власними дітьми. Діяв безвідмовно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × два =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Гра на удачу

Давно це було, ще за часів, коли Київ був повний весняного тепла, а по вулицях лунали пісні співаків з невеличких...

З життя2 години ago

Не пускай слова на вітер: важливіша мета — щасливе заміжжя!

— Ти, Льоню, не цокай дзьобом. Головне — гарно вийти заміж. У будь-якому разі виграєш, — наставляла родичка. Льоня була...

З життя2 години ago

Чому ти так на мене дивишся? Так, я не хочу дітей. Хіба нам погано удвох? – запитала дружина у чоловіка

— Чого ти так дивишся на мене? Так, я поки що не хочу дітей. Нам що, погано вдвох? — запитала...

З життя3 години ago

З двома впораємось, а третій — це вже виклик!

Марина почувствовала втому, яка не відпускала її кілька днів. Справ купа, а їй кортіло сісти й не рухатися, а ще...

З життя3 години ago

В останню мить усвідомлення: ризиковані наміри на табуреті з петлею в руках

Богдан запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках і його наміри можуть бути неправильно зрозумілі. Богдан сидів...

З життя4 години ago

В пошуках себе

У Тараса була звичайна сім’я. Мама та тато любили його, як і він їх. Разом у вихідні ходили до кіно...

З життя4 години ago

Увічнена в любові

**Кохання до гроба** Марійка вийшла з магазину, перехопила важкий пакет і поплелася додому. Купила всього трохи, а ніби мішок цементу...

З життя5 години ago

Несподіване побачення

Випадкове побачення Марія вийшла з офісу й глибоко вдихнула повітря, насичене ароматом опалого листя та осінньої свіжості. Було яскраво та...