Як сусід провчив нав’язливих родичів, які без запрошення приходили на пікніки

Колись жив був у нас на хуторі біля Києва сусід – Тарас Іванович, чоловік добрий та гостинний, що славився своїми чудовими шашликами. Його особливий рецепт, який він колись дізнався під час служби у Карпатах, робив його страви справді неперевершеними. Але його доброта іноді оберталася проти нього – деякі родичі почали зловживати його щирістю.

Щосуботи, лишень завивши димок від мангала на подвір’ї Тараса Івановича, його двоюрідні брати з родинами, що мешкали неподалік, без запрошення з’являлися на «вогник». Вони охоче пропонували допомогу у приготуванні, але їхня участь обмежувалася лише скуштуванням готових страв та спустошенням столу. При цьому вони нічого не приносили з собою – ні продуктів, ні напоїв, сповна покладаючись на гостинність хазяїна.

Тарас Іванович, чоловік вихований і тактовний, довго терпів таку поведінку, сподіваючись, що родичі самі зрозуміють свою нетактовність. Але коли їхні візити стали надто частими та набридливими, він вирішив дати їм урок.

Однієї суботи, знаючи, що несподівані гості знову прийдуть, Тарас Іванович підготував особливий «сюрприз». Він розпалив мангал, використавши для цього старі, промоклі дошки, що залишилися після розбирання старої комори. Дим від таких дров був густим і мав дуже різкий, неприємний запах.

Як і очікувалось, родичі не змусили себе довго чекати. Проте, тільки вступивши на подвір’я і відчувши задушливий сморід, вони почали кривитися і переглядатися. Спробувати вдавати, що все гаразд, швидко закінчилася, коли дим став ще густішим, а запах – нестерпним.

«Тарасе, щось сьогодні дим якийсь… незвичний», – обережно промовив один із братів, закриваючи ніс хусткою.

«Та он, дрова мокрі попаслись, та й старі дуже. Але нічого, зараз розгоряться», – спокійно відповів Тарас Іванович, додаючи в мангал ті нещасні дошки.

Через кілька хвилин, коли очі почали сльозитися, а одяг просочуватися неприємним запахом, гості раптом пригадали термінові справи.

«Ой, зовсім забув, мені ж ще до крамниці встигнути треба!» – згадав один.

«А в нас вдома, здається, кран підтікає, треба негайно перевірити», – підхопила його дружина.

Незабаром увесь «десант» відступив, залишивши хазяїна самого. Тарас Іванович із полегшенням зітхнув, загасив недогорілі дошки і знову розпалив мангал – тепер вже справжніми добрими дровами. Того вечора він уперше за довгий час насолоджувався шашликами у тиші та спокої.

Після цього випадку несподівані гості більше не з’являлися без запрошення. Схоже, урок спрацював, і Тарас Іванович знову міг насолоджуватися хуторськими вечорами без нав’язливих візитерів.