Як виявилося, ми весь цей час знімали квартиру у свекрухи.

Як виявилося, весь цей час ми орендували квартиру у свекрухи.

Два роки я думала, що ми орендуємо житло у зовсім іншої людини, але, як з’ясувалося, власницею квартири є моя свекруха. Я була просто вражена.

Ми одружилися два роки тому. Оскільки я родом із села, у мене не було власного житла. Чоловік також не мав, а свекруха жила зі своїм партнером у двокімнатній квартирі та попросила дорослого сина переїхати.

Після весілля ми вирішили жити разом, тож я переїхала в нову квартиру з чоловіком. Ремонт трохи збентежив мене, не хотілося щось змінювати в чужій квартирі. Мріяла про іпотеку та власні квадратні метри.

Однак нам не вдалося накопичити на перший внесок. Наші зарплати були середніми – ледве вистачало на проживання. Я запропонувала чоловікові купити однокімнатну, але він не захотів. У його словах було зерно правди. У нас були різні стилі життя, і ми б не ладнали в однокімнатній квартирі. А чим більше сварок, тим швидший розлучення. Таких планів на майбутнє ми не будували.

Чоловік навіть не хотів слухати про винаймання іншої квартири. Казав, що з власницею в нього гарний контакт, тож не варто ризикувати. Загалом, ми не могли знайти спосіб заощадити більше грошей, а працювати сім днів на тиждень не хотіли. Якщо зараз нам важко платити за оренду, то як ми можемо накопичити на власне житло?

Свекруха не втручалася в наші стосунки. Ми добре ладнали, нічого поганого сказати не можу. У неї було своє життя та хобі, тож навіть на відвідування нас не було часу. Зустрічалися лише на свята, що влаштовувало усіх.

Ми прожили в цій квартирі два роки. Усіма платежами та іншими справами займався чоловік, бо мав контакт до власниці. А потім випадково дізналася, що ми орендуємо квартиру у свекрухи.

Нас запросили до свекрухи на річницю. І там почалася розмова між нею та чоловіком про близьких родичів. Говорили про якесь весілля.

— Твоя кузина ще не заміжня…

— Ні, сперечаються через прізвище, не хоче його змінювати. А жених вважає, що це прояв неповаги, — сказав мій чоловік.

— У першому шлюбі я також не змінила прізвище. Працювала в музичній школі, моє прізвище було відоме, навіщо це все? Тільки в другому шлюбі я вже не була Сидоренкою.

І тут мене осяяло – я бачила це прізвище на рахунках за квартиру. Я нічого не сказала, бо мій скандал зіпсував би свято.

Вдома спитала прямо чоловіка. Він не заперечував. Сказав, що ми платимо оренду його мамі. Вона не хотіла віддавати йому квартиру безкоштовно.

Я була шокована, а чоловік не бачив у цьому нічого поганого. Він вважав, що зобов’язаний допомагати мамі, тому все гаразд.

— Ми б все одно орендували квартиру, а тут можемо робити ремонт і жити роками, ніхто нас не вижене, — радісно сказав чоловік.

Здається, він має рацію, але мені не подобається вся ця ситуація. Як можна вимагати гроші від власного сина? Давно б уже зібрали на іпотеку, а свекруха б оселила тут чужих. Але прибуток важливіший…

Чоловік намагався мене заспокоїти.

— Врахуй, що нам не доведеться сплачувати іпотеку. Я єдиний син, отримаю квартиру.

— Саме так, ти отримаєш.

— Що ж, про що ти говориш? Ми ж не будемо розлучатися.

Не знаю, що робити. Ця ситуація не дає мені спокою. Я не почуваюся в цій квартирі добре, хоча плачу теж з власної кишені. Як жити далі?