Якщо вже призначено

Якщо вже судилося

Оленко, ну чого ти там зам’ялася? сказав Микола, коли вона нарешті вискочила з хати. Вчилися разом у класі. Спізнимося до школи!

Мама гарячий чай налила, ледь не обпеклася, відповіла Олена, поки остигав. Та не спізнимося, недалеко, сміялася дівчина.

Жили Микола й Олена сусідами, через тин. Їхні батьки добре ладнали, і навіть інколи жартома казали, що дітей варто б звести, адже вони дружили змалечку.

Микола був єдиним сином у Гафії та Івана. Мати дихати на нього не могла для неї він був найрозумніший, найгарніший, найчемніший. І він таким і виріс. Олена ж була тихою і скромною, але вміння у неї в руках горіло вже в старших класах вміла шити, в’язати, могла дома обіди приготувати, поки мати на роботі. Багато чого переняла від неї.

Ось Оленку й треба нашому Миколі за дружину брати, діловито говорила Гафія чоловікові.

Та якщо вони повінчаються, і тин знесемо одним двором житимемо, жартував Іван.

У селі всім здавалося, що так і станеться одружаться Микола з Оленою, адже вони завжди разом. Миколі Олена подобалася, але не так, щоб голова йшла обертом, а дружили вони міцно. Олена ж із надією позирала на сусіда.

Коли навчалися в десятому класі, до них прийшла нова учениця Маряна. Микола закохався з першого погляду чорноока дівчина з ямочкою на підборідді, а в очах у неї стояла сумна іскра.

Маряна з матірю Тетяною переїхали до села з міста. Сум у дівчининих очах осів через загибель батька. Той рятував сусідського хлопця на річці виштовхнув його, а сам вибратися не зміг. Потім сказали, що серце його підвело у ту мить.

Після похорону, якого вона дуже любила, Маряна не могла дивитися на того хлопця. Не виходило це з голови.

Мамо, мені так бракує тата Іноді навіть дихати важко. І не можу я дивитися на того вона ніколи не називала його іменем.

Тетяна вирішила втекти з міста їй теж було важко, усе нагадувало про чоловіка. Здала квартиру, знайшла за оголошенням невеличкий дім у селі, купила його й поїхала з донькою геть від усього, що нагадувало про трагедію.

Олена зблизилася з Маряною, а дізнавшись про сумну історію однокласниці, щиро співчувала. Вона бачила, що Микола закохався в Маряну, але зла на них не мала.

Ішов час. Тепер Микола зустрічався з Маряною, але закоханість сина розлютила його матір Гафію.

Миколо, негарно обманювати почуття й надії Оленки. Ви ж із дитинства разом, а тут якась заїжджа затуманила тобі голову. Олена буде тобі доброю дружиною, а хто ця Маряна загадка.

Мамо, ти ж нічого про неї не знаєш! І Олена розуміє я їй нічого не обіцяв.

Іван мовчав, але коли дружина накидалася на сина, заступився:

Гафіє, ну чого ти до хлопця чіпляєшся? Хай сам вирішує, на кому оженитися.

Сам? Зламає собі життя з цією заїжджою, а ти говориш, ніби він тобі не рідний!

Іван уже втомився від ворожнечі між своєю матірю й Гафією. Як не прийняла та невістку, так і досі воюють. Тому він не втручався, щоб знову не стати винуватцем.

Після школи Микола й Маряна вирішили одружитися. Хоч батько й радив не квапитися, син був твердий:

Тату, ми любимо одне одного. Я вже все обдумав тільки з Маряною буду щасливий.

Він знав, що при матері про це краще не говорити. Тому вони з Маряною подали заяву до ЗАГСу, а через місяць тихо розписалися. Повернулися вже чоловіком і дружиною, поставивши всіх перед фактом.

Гафія влаштувала скандал:

Я не дозволю цій заїжджій переступити поріг мого дому!

Микола зібрав речі й пішов жити до Тетяни. Теща зятем поладили. З батьками він не спілкувався і навіть на проводи в армію їх не запросив.

Миколо, я приїду на присягу, обіцяла дружина, а він щасливо усміхався.

Маряна дотримала слово приїхала, тим більше служив він недалеко.

Миколо, я вагітна У нас буде дитина, прошепотіла вона.

Він аж сяяв від щастя. Навіть написав батькам про радісну звістку, але вони не відповіли.

Коли народився син, Маряну образило, що свекруха її не визнає. Микола повернувся з армії. По дорозі додому зайшов спочатку до батьків сумував за ними, думав, і вони теж.

Ой, синочку! Гафія зустріла його ласкаво, посадила за стіл, налила горілки.

Микола не пив, але відмовитися не міг із дороги та ще й мати частувала.

Коли він уже захмелів, Гафія почала:

Сину, а виявляється, Маряна тебе обдурила. Скоро ти в армію пішов, до Тетяни якийсь хлопець приїжджав.

Мамо, що ти несеш?

А те, що твій син на тебе зовсім не схожий! Люди кажуть схожий на того хлопця.

Тверезий МиколаМикола, не слухаючи матір, вибіг із хати, швидко знайшов Маряну в Сосновці, впав перед нею на коліна, а вона, побачивши його каяття, обняла й прошепотіла: “Я вже давно пробачила.”