Ідеальний вихід із ситуації

**Єдине й правильне рішення**

Марія Іванівна була жінкою суворою та стриманою. Життя не дарувало їй поблажок вона пройшла крізь втрати й важкі випробування. Тепер, у свої сорок девять, вона присвятила себе порятунку безпритульних тварин.

Про смерть матері їй повідомили на роботі. Подзвонила сусідка, яку Марія просила приглядати за старою.

Марієчко, твоєї матусі вже нема Лягла після обіду відпочити та й не прокинулася. Я вже викликала швидку, ледве стримуючи сльози, говорила жінка.

Лиха не ходять поодинці.

Поховавши матір, Марія довго не могла звикнути, що більше не почує її голосу. Щовечора вона брала телефон і вже набирала номер, перш ніж згадувала дзвонити більше нікому. У вихідні вона їхала до неї на трамваї через чотири зупинки. У матері була двокімнатна квартира в Києві батько пішов із родини, коли Марії виповнилося вісім.

З часом біль затих. Квартиру оформили на неї. Разом із чоловіком вони мали дачу під Борисполем, де мати любила копатися на городі. Тому, коли родина прибувала туди на літо, Марія могла справді відпочити бабуся встигала за всім.

Минуло два роки, а потім ударило нове лихо. Одного вечора їй подзвонили з невідомого номера:

Ви Марія Іванівна? Вам треба приїхати на впізнання. Сталася аварія У машині були документи вашого чоловіка.

Як вона пережила смерть чоловіка й сина не могла пояснити навіть собі. Світ став сірим. Вона забула, як сміятися. Жила з відчуттям, що вони просто десь далеко ось-ось повернуться.

Господи, допоможи Як жити далі? Я залишилася зовсім сама, молилася вона в церкві, вдивляючись у лики святих.

Та одного разу прокинулася серед ночі з думкою: потрібно збудувати притулок для бездомних тварин.

На вулиці їх багато Годувати добре, але їм потрібен дім. Мій чоловік і син любили тварин вони б підтримали.

Вона продала мамину квартиру, шукала спонсорів, обїздила чимало установ, щоб отримати дозвіл на будівництво притулку під Києвом. У праці знайшла порятунок від самотності.

Марія Іванівна стала директором притулку. Знайшлися й однодумці. У вольєрах вже жили десятки собак і котів. Серед працівників була й Олена молода дівчина, яка обожнювала тварин.

**Дивна гостя**

Одного ранку Олена, відчиняючи ворота, побачила біля них сіру, похилу бабусю з палицею й старомодною торбинкою.

Доброго ранку, ледве чутно промовила жінка. Чи можу я подивитися на собачок?

Заходьте, будь ласка.

Бабця повільно йшла вздовж вольєрів. Деякі пси, побачивши її, підстрибували, намагаючись привернути увагу.

Олена підійшла:

Вам допомогти? Шукаєте песика?

Я Клавдія Петрівна, відповіла бабуся, не відриваючи погляду від вольєрів.

Пройшло півгодини, коли вона зупинилася біля одного з них. У кутку сидів невеликий чорний песик із білою плямою на вуху.

Це Чорниш, пояснила Олена. Його збила машина. Він боїться людей, не виходить із вольєру.

А можна мені його забрати? несподівано запитала бабуся.

Олена глянула на крихітну постать:

Давайте завтра поговоримо?

Прийду.

**Незламний дух**

Наступного дня Клавдія Петрівна повернулася, але Олена відмовила:

Ми не можемо віддати Чорниша. Вам буде важко доглядати за ним.

Бабуся мовчки пішла.

Але вже завтра вона знову стояла біля вольєру, шепочучи щось до пса. Так минуло тиждень. Клавдія Петрівна приходила щодня говорила з Чорнишем, наче розуміла його.

Марія Іванівна, спостерігаючи за цим, нарешті сказала:

Відкрийте вольєр.

Бабуся увійшла всередину, пестиво торкнулася пса і він підвівся, вийшов із вольєру вперше за весь час.

Так почалася їхня дружба. Вони гуляли разом, мовчки, наче розуміючи одне одного.

Забирайте його, запропонувала Марія.

Не можу, прошепотіла Клавдія Петрівна й розплакалася.

Олена проводила її в кімнату, напоїла водою.

Моя дочка Вже вирішила мене віддати в будинок для літніх, а квартиру продати, схлипуючи, розповіла бабуся. Я хотіла взяти Чорниша, а тепер

Марія спробувала поговорити з дочкою Клавдії Петрівни та зустріла лише грубість і пяні крики.

**Вихід**

Тієї ночі Марія не спала. А на ранок прийняла рішення.

Клавдіє Петрівно, переїжджайте до мене. Забирайте Чорниша. Я живу одна нам буде веселіше разом.

Та ні, дитинко, я ж чужа

Ви будете мені як мати.

Минув рік. Тепер Марія прокидалася на запах свіжого чаю. Клавдія Петрівна, з блиском в очах, вже чекала її на кухні.

Мамо, знову рано встали?

Та я вже з Чорнишком погуляла!

Вони снідали разом. Бабуся знайшла сімю. А про свою дочку більше нічого не чула.

**Щоденник чоловіка (останній запис)**

Сьогодні я з