ІСТОРІЯ ПРО ФЕРМЕРА

**КАЗКА ПРО ОДНОГО ФЕРМЕРА**

Жив собі на світі фермер. Звичайний такий. Небагатий. Старий дім, всяка худоба: дві корови, три кози, три качки, десяток курей та шматок землі.

Добрий шматок. Там він садив кукурудзу, картоплю, а іноді й бог його знає що аби прогодуватись. Дві корови, три кози, три качки, кури, пес Жучко та дві кішки. І всі, між іншим, їсти хочуть. А він теж не відмовляється перекусити.

Трактор старий у сараї, інвентар для сівби та жнив. А його звірята просто обожнювали свого господаря. А все тому, що він ставився до них, як до родини. Розмовляв, годував останнім.

Якщо хтось із них хворів, фермер забирав у хату й доглядав, як за дитиною.

Інші фермери з села сміялися з нього. Казали треба здати худобу на мясо, заробити, купити нову техніку. Тоді й гроші зявляться, й жінки на нього позиркатимуть. А то хто такого бідолаха візьме?

Але він не засмучувався. Завжди посміхався й відповідав:

Не можу. Вони ж моя родина.

У корчмі, де по неділях збиралися фермери, щоб випити й побалакати, ці слова сприймали як жарт. Тут гуляли, грали на більярді, танцювали під місцевий гурт, що грав старі козацькі пісні. Фермери, їхні жінки, офіціантки та інші всі пускалися в скок.

Але наш фермер ніколи не танцював. Навіть добрих чобіт не мав, купити нові справжні, шкіряні, як у всіх чоловіків.

А одна офіціантка постійно на нього поглядала. Такий лагідний, добрий чоловік із теплими очима. Вона кілька разів намагалася витягнути його на танець, але він червонів, ховав ноги в стоптаних черевиках під стіл і бурмотів:

Вибачте, пані Перебрав сьогодні, голова крутиться.

Та чого він бреше? сердилася офіціантка. Він же лише одну чарку випив!

Один із фермерів їй пояснив:

Він удома цілу зграю тварин годую, яких ледве прогодує. Ми йому казали здай на мясо, буде простіше.

А він?

А він дурень. Каже: «Вони ж мені родина».

Фермер реготав, потім намагався обійняти офіціантку. Але в Україні, скажу я вам, офіціантки дівчата рішучі.

Удар справа і фермер летить у нокаут. У корчмі сміх, радість.

А офіціантка почала дивитися на того фермера зовсім інакше. Підсовувала йому безкоштовні вареники, але він червонів і відмовлявся.

Бог його знає, що то було чи безвідповідна любов, чи навпаки. Він просто вважав себе тягарем для всіх: бідний фермер, який ледве рот закриває.

А тут якраз почалася сівба. Його звірята йшли за трактором, підтримували свого улюбленого чоловіка. А пса Жучка він іноді брав із собою до корчми, ховав під стіл і годував його варениками. Сам не їв а його годував.

Офіціантка дивилася на це й не знала, як реагивати. То хотіла плюнути й шукати когось кращого, то розплакатися.

А то й сісти йому на коліна, обійняти й спитати:

І що, ти так і не звернеш на мене уваги? ЖучкаВін здивовано підвів на неї очі, потім раптом усміхнувся, обійняв її міцно і прошепотів: “Так я ж тебе кохаю, дуренька”.