Хіба я не гідний? – спантеличено запитав він.

Віктор з подивом запитав:
– Я, що – негідний?
– Так, ти – негідний! – спокійно погодилася дружина.
Ця розмова відбулася за вечерею: Ірка заявила, що полюбила іншого і подасть на розлучення. Це стало громом серед ясного неба: адже лише вчора вони втрьох весело провели час в аквапарку і нічого такого не передбачалося!
– Що це за любов така, що так швидко виникла?
З’ясувалося, що не так швидко. Це триває вже досить давно.
– Що значить – давно? – ошелешено спитав Вітя. – Ти весь цей час вела подвійну гру?
Дружина мовчки відвела погляд. Виходить, так воно і було! Таке інколи трапляється: просто не хотілося розвалювати родину передчасно! Але тепер все-таки вона вирішила. Хоче піти до свого коханого, що справді її любить.
– А як же Аліска?
– А що Аліска?
– Ну, кому потрібна чужа дитина? Ти ж, мабуть, плануєш взяти її з собою?
– Тут усе добре! – ухильно відповіла Ірка.
І він почув у її голосі якісь незнайомі нотки. Чи не здалося?
Дружина продовжила:
– Тут ніяких неприємностей не буде! Він – чудова людина і буде для мене гідним чоловіком!
– А я, що – негідний? – знов спитав Віктор.
– Так, ти – негідний! – спокійно пояснила Ірка.
– І що тебе змусило визнати, що я – негідний?
– Та просто порівняла тебе з іншим!
– А ось з цього й треба було почати! Тобто у тебе з’явився хтось, з ким ти мене почала порівнювати, я правильно розумію?
– Так, правильно!
Усе відбувалося природно: у дружини з’явився інший – Ірка завжди була дуже привабливою. Мабуть, вона полюбила його. Ну, що ж – любов така річ! Іноді, якщо спалахнула, то вже не загасиш!
Вихід із цієї ситуації був лише один: розлучитися! Ну не сперечатися з дружиною, доводячи їй, що він, все-таки, гідний! Мовляв, зачекай, кохана, не поспішай, як у відомій пісні! Ну, може, зовні я не ідеальний – згоден! Але душа в мене точно гарна! Подивись на мене уважніше: може, все ж таки, я – не така вже нікчема! Якось же ми прожили всі ці шість років: доньці Алісці нещодавно виповнилося чотири. І жили-то непогано: тебе все влаштовувало!
Але раз він, Віктор, був визнаний нею тим, ким був визнаний, хай іде до того, хто кращий, вдаліший, красивіший, багатший і гідний: потрібне підкреслити. А він нав’язуватися не збирається. І вчинить, як справжній чоловік: дасть згоду на розлучення, буде платити аліменти і бачитися з донькою.
Але тут виникла невелика заковика – його мила Ірочка раптом висунула вимогу: залишити їм з Аліскою спільно нажиту квартиру.
– Це ще чому? – здивувався Віктор.
– Як це чому? Бо я не збираюся ділити таке гарне житло! Квартира, дійсно, була чудовою, зручною і розташована в хорошому районі: все – в пішому доступі. І не посперечаєшся!
– А ти хочеш загнати нас кудись на околицю: Алісочка лише-но звикла до дитячого садка!
І це знову була правда.
– Добре, але мені-то куди подітися?
– А ти поки що поживи на орендованій, потім щось собі придбаєш! І врахуй: якщо не погодишся, я тобі забороню бачитися з донькою!
Це було нахабством, шантажем і суперечило моральним принципам, в цілому, пристойної Ірки. В принципі, робити це вона не мала права. І все можна було оспорити. Але вже в судовому порядку. А це було не тільки принизливо, а й енергозатратно: скільки сил і часу потрібно буде витратити на візити до нашого найгуманнішого суду у світі! А про нерви й не кажучи.
Не інакше, як новий коханий накрутив! Ось … : варто б начистити йому фізіономію. І заодно подивитися йому в безсоромні очі. Адже що задумав, люди добрі: відіжмати житло і приїхати сюди жити! І це – гідно, на вашу думку? Я вас благаю! Ти що, Ірочка, вдарилася головою? Так, дружина сказала, що жити вони планують у цій квартирі. А його дві квартири будуть здавати: він же – забезпечений, а не зубожілий, як деякі, Вітенька…
І Віктор, навіть не розмірковуючи, вирішив не сперечатися і залишити квартиру цьому невідомому хлюстику і дружині: коротше, подавіться! Тим більше, що дівчинку тато дуже любив, і після розлучення від неї не збирався відмовлятися.
Також він не вважав, що дитина винна в тому, що у матері раптово з\’явилася інша любов.
Крім того, житло було придбане в іпотеку. І виплачувати яку погодився майбутній новий чоловік: він же не буде нити з приводу кожного платежу, як ти! «Ось і добре! – подумав Віктор. – Хоч якийсь плюс з усієї цієї неприємності!»
А поки він поживе на орендованій, а там видно буде.
Головне, не квапитися! Раптом Ірка одумається і вирішить повернутися: хто їх розбере, цих жінок? Як там кажуть на Сході: поспішай повільно!
І питання було вирішене: Віктор назавтра покинув сім’ю. І першим подав на розлучення, не бажаючи заважати чужому щастю. Але подивитися на розлучника, який завоював серце його дружини, чоловіку дуже хотілося.
А зробити це хронічно не було можливості: за всі візити в вихідні щасливого суперника вдома не було. Або він був, але ховався. Але чому, цікаво? Вийшов би, покрасувався, може: адже саме його обрала красуня Ірка! Чому б не порадіти чужій поразці і не подивитися на нещасного відкинутого чоловіка?
А потім Аліска сказала, що мама перед його приходом завжди відправляє нового тата на прогулянку: інтрига розрослась до величезного масштабу!
Навіщо? Все повинно б було бути навпаки: Ірка, навпаки, повинна була похвалитися вдалим придбанням, а не ховати його.
Отже, тут було щось не так! Але що? І тоді Віктор схитрував: прийшов на півгодини раніше – він завжди забирав доньку об одинадцятій – і сховався в будиночку на дитячому майданчику. Побачене вразило: з під’їзду вийшов його шкільний друг Борис! Так, саме він виявився обранцем Ірки і новим батьком Аліски. Ось він, зрадник – поп Гапон! А ще найкращий друг, як з\’ясувалося: от і вір після цього людям!
Абсолютно ошелешений від побаченого Віктор продовжував сидіти в будиночку. Хоча було вже час підніматися в квартиру: пазур почав складатися. Причому, зовсім не так.
Згадалося, що друг часто розповідав, що його дочку виховує інша людина. Це ставалося, коли вони разом випивали: тоді у чоловіка розв\’язувався язик.
В інший час він цю тему не піднімав. І не подавав жодних натяків.
Невже, Аліска – дочка Борьки? Це припущення було небезпідставним. Виходило, що так.
І виходило, що друг з Іркою вже разом близько п’яти років: цей висновок зробив Віктор після нескладних арифметичних підрахунків.
Значить, майже одразу після весілля його почали обманювати. Це як же так?
І хто? Його кохана, єдина жінка і той, кого він вважав найкращим другом! Це виявилося подвійною зрадою.
«Ну, що, тепер тримайтеся, хлопці! – подумав обдурений чоловік».
Ні, не варто думати, що він не пішов гуляти з Алісою: дитина ж ні в чому не винна!
І навіть ані слова не сказав Ірці! Адже навіщо? Все було ясно і без слів.
«Але він, звісно – вирішив для себе Віктор – здійснить відповідні дії. Бо спускати все на гальма не хоче і не буде».
Адже, навіщо? І як ви собі це уявляєте? Йому на…дили, образно кажучи, на голову, а він витреться, вклониться і подякує: дякую, добрі люди?
Ні, дорогі мої і дуже гідні люди! За все потрібно платити!

Спочатку чоловік зробив ДНК-тест. Виявилося, що друг не збрехав щодо дівчинки: це, справді, була Борькина дочка, яка не мала до Віктора жодного відношення. Тому, фіг тобі, мама Іра, а не аліменти.
Потім чоловік подав позов про розподіл спільно нажитого майна: будете знати, як робити погані речі і брехати тривалий час!
– Так, я обіцяв не ділити житло, зізнаюся! – відповів він на претензії дружини щодо порушення даного їй чесного слова. – Але ж ти теж давала мені на весіллі обіцянку про любов і вірність!
Яку ти, дорога Іра, порушила! Тому і я порушу дане тобі слово: у нас буде один – один.
Коротше, ти перша почала. А хто придумав, той і водить, Ірочка!
А далі, «солодка парочка», живіть, як хочете! Я у вашій «харчовій цепочці» брати участь не маю наміру!
Ірка намагалася звернутися до совісті і натякала на його внутрішнє благородство: ти ж не зможеш з нами так вчинити!
На що отримала відповідь:
– Чому це не можу? Дуже навіть можу! Ти ж казала, що я негідний? Ось я й вчиню негідно – хоча б виправдаю твої слова! Що не так?
Після цього дружина заткнулась. А Борька, присутній при всьому цьому з’ясуванні, не промовив ані слова…
Отримавши після розлучення і продажу квартири свою частку, Віктор переїхав в інше місто неподалік: цього з лишком вистачило на покупку гарної однокімнатної квартири.
Що купили Борька з Іркою, його не цікавило.
Все складалося непогано: дах над головою був, а працювати сьогодні можна було віддалено.
Але одного разу, через п’ять місяців після проживання там, Віктор раптом зрозумів, що дуже скучає за маленькою Аліскою, яка раптом стала йому чужою.
Як так – Аліска і чужа? А як же всі ці чотири роки? Безсонні ночі, коли різалися зубки, і спільні прогулянки?
Адже не та мати, що народила. І це легко може бути трансформовано на батька.
Так, Віктора стало тягнути до своєї маленької доньки, котра нічого не розуміла в хитросплетіннях їхніх відносин і, як і раніше, вважала його своїм татом.
І тоді чоловік подзвонив колишній тещі. І дізнався від неї, що Ірка з Борькою вже розбіглися: справа навіть не дійшла до реєстрації відносин!
Кавалер, стукаючи копитами, убув у свої апартаменти, а колишня дружина жила одна в купленій після розлучення квартирі.
А Аліску сплавили до бабусі…
– Вони, чомусь, не змогли жити разом! – розказала теща. І просительно сказала: – А ви б помирилися, Вітенька! Ну, заплуталася дівка! Але ж тепер все можна виправити!
У неї з зятем завжди були хороші відносини.
– А навіщо, Зоя Семенівна? – резонно запитав Вітя. – Після всього цього – миритись?
Ні, помиритися, звісно, можна було б: хоча б, заради дитини.
Якби були якісь почуття: хоч з одного боку.
Але Ірка його вже давно разлюбила. Та й він більше нічого не відчував до цієї красивої жінки, яка так легко визнала його негідним.
Отже, так тому і бути.
І що вийшло в сухому залишку? Зруйнувалася сім’я, що вважалася міцною. І кілька людей, в результаті всіх пертурбацій, залишилися нещасними.
А ще була втрачена гарна квартира. І це теж було суттєвим. Не враховуючи витрачених сил, нервів і грошей.
Ну, що – ти тепер задоволена, Ірочка?
Мабуть, колишня дружина була не задоволена. Але хто ж із дам визнає, що допустив величезну помилку?
А Віктор почав висилати гроші колишній тещі на Аліску і регулярно спілкуватися з дівчинкою по телефону.
І, при першій можливості, відвідувати доньку. А на канікули забирав її до себе: він поки що жив один.
Адже правильно кажуть: чужих дітей не буває.
А що буде далі – покаже час. Адже не дарма кажуть: поспішай повільно…