Хлопчик кричав, що в труні лежить не його мати: спочатку всі вважали, що це від горя, поки не відкрили труну

Той день був затягнутий сірим туманом, ніби сама природа вклонилась перед жалем. Люди в чорному повільно збиралися в церкві, пошепки ділячись спогадами про добру, світлу жінку, яку тієї миті готували до останньої подорожі. Усі говорили, що вона пішла занадто рано, залишивши люблячого чоловіка та чотирирічного сина.
Хлопчик стояв біля батька, міцно стиснувши в руці плюшевого зайця. Його губи тремтіли, але він не плакав поки священик не запросив усіх попрощатися з померлою. Раптом дитина розридалася, вириваючись з батькових обіймів, й закричала на весь зал:
Це не мама! Моєї мами тут нема! Вона не там! Тату, не відпускай! Веди мене до мами!
Спочатку всі подумали, що це лише дитячий біль, реакція на смерть, яку він не може осмислити. Але хлопець не втихав, бючись у істериці та вчіпляючись у деревяну труну:
Це не мама! Це не її обличчя! Це не вона!
Люди почали перезиратися. Батько, збліднувши, завмер, ніби його пройняла блискавка. Щось у голосі сина змусило його серце стиснутися. Подолавши жах, він підняв руку й напівприглушено попросив зупинити церемонію.
Відкрийте ледве чутно прошепотів він. Відкрийте труну.
Робітники з недовірою глянули на нього, але, побачивши вираз його обличчя, послухалися. Кришка повільно піднялася. І тут усі побачили щось жахливе й неймовірне.
Тиша. Труну відкрили і в наступну мить роздався крик. Хтось закрив обличчя руками, хтось відступив. Перед ними лежала жінка. Але це була не вона.
Зовсім інша. Риси обличчя були іншими, і навіть під макіяжем було видно це була чужа жінка, хоч і зі схожими волоссям та статурою.
Батько здригнувся, схопившись за край труни. Він усвідомив, що син не збожеволів. Він був правий. Це справді була не вона.
Скандал розгорівся миттєво. Вже за годину в морзі підтвердили жахливе тіла переплутали. Через недбалість працівників тіло бідної матері не потрапило до підготовлених для поховання.
Де вона була точно ніхто не знав. Почалися пошуки. Морг у паніці дзвонив родичам інших померлих, перевіряючи записи, бірки, опитуючи персонал.
Справжнє тіло знайшли через шість годин. Його готували до кремації в іншому місті, в іншому морзі. Якби не крик сина, її б більше ніколи не побачили.