Хочеш бути моєю невісткою? Покинь свою дитину, — висунула умову майбутня свекруха

— Якщо хочеш вийти заміж за мого сина, віддай свою дитину до притулку, — сказала майбутня свекруха…

Перший чоловік Ніни був її другом з дитячого будинку. Вони обидва були сиротами, і дружба переросла в кохання. Одружилися вони у 19 років. Вона відразу завагітніла, а він почав працювати вантажником, щоб утримувати родину. Жили у квартирі, яка належала бабусі Олега. Кімнату Ніни довелося продати, щоб погасити борги з квартплати, які залишилися від бабусі разом із квартирою.

Олег і Ніна жили не в розкошах, проте були щасливі. Їхнє щастя тривало лише три роки. Одного разу на роботі сталася трагедія, Олег загинув, залишивши дружину з дитиною.

Ніна влаштувала сина в дитячий садок і пішла працювати. Без освіти та досвіду їй вдалося влаштуватися на пошту завдяки знайомствам. Зарплата була низькою, грошей не вистачало, але Ніна була рада й цьому. Коли з відділення звільнилася прибиральниця, вона почала підзаробляти й так. Не бентежила її ця робота, бо вона багато думала про сина, згадувала своє голодне дитинство і вірила в дива. І, в певний момент, диво дійсно трапилося. Принаймні, так вирішила Ніна.

— Пані, чи ще довго чекати? Я на вас поскаржуся! — обурився чоловік. Ніна сортувала посилки і не встигала обслуговувати чергу. — Наберуть ледарів, а потім дивуються…

Ніна не любила, коли ображали працівників пошти. Вона знала, що це важка робота і переймалася за колег. Клавдія Семенівна, жінка з болем у ногах, мусила тягати ящики, бо з чоловіків у відділенні працював лише один, і той не кожного дня.

— Наступний, — сказала Ніна, відкриваючи віконце.

— Я вже втретє приходжу! Знайдіть, нарешті, мого листа! Чи що ви за люди такі! — кричав чоловік, випліскуючи негатив на Ніну.

— Вашого листа нема… Його відправили назад, оскільки час зберігання минув, — сповістила Ніна. Чоловік у розпачі вдарив об прилавок, той тріснув і впав, зачепивши Ніну. Але замість вибачень він почав громити меблі ще більше. Невідомо, чим би все закінчилося, якби не втрутився один з відвідувачів. Як виявилося, він працював у поліції і заспокоїв порушника. Він же відвіз чоловіка у відділок для відповідальності.

Відділення довелося закрити раніше, але відвідувачі розбіглися ще під час погрому, тому, окрім майна і Ніни, ніхто не постраждав. Клавдія Семенівна надала Ніні першу допомогу, а наступного дня працівників викликали на свідчення у відділок.

Ніну опитував той самий поліцейський, Юрій. У тієї хвилини вона подумала, що чоловік у формі здатен захистити її не лише від хулігана, але й від інших життєвих негараздів. Очевидно, Юрій у її погляді побачив той самий інтерес та надію. Виявилося, що він не одружений і не проти поспілкуватися поза службою.

Юрій запросив Ніну до себе в один з вихідних. За Алешу погодилася побути Клавдія Семенівна, і Ніна з радістю пішла на побачення.

Ніна не приховувала, що має сина, Алешу. А ось Юрій не розповів про важливу обставину, яка виплила потім: він жив з матір’ю. І Зінаїда Євгенівна була тією “поганою поліцейською”. Вдома Юрій ставав слухняним хлопчиком, на якого мама мала більший вплив. Але Ніна дізналася про це лише тоді, коли Юрій запропонував жити разом.

— Тобі треба познайомитися з моєю мамою. Вона в мене чудова, — сказав він.

— Зінаїда Євгенівна знає про мене?

— Так. І вона не може дочекатися ближче впізнати тебе.

Того вечора Ніна не могла залишити сина з Клавдією Семенівною, адже знайомство не передбачало таємниць. Тож Ніна, трохи хвилюючись, узяла Алешу й пішла на огляд.

Зінаїда Євгенівна з порога задала питання прямо:

— Хто це такий?

— Мій син.

— Нам діти не потрібні, — заявила вона, змушуючи Ніну завмерти.

— Проходьте, не стійте на порозі, — сказав Юра. Чула вона слова матері чи ні, Ніна не зрозуміла. Вона хотіла піти, але Юра взяв її за руку й затягнула в квартиру, зачиняючи двері. — Мама приготувала пироги, ходімо до столу.

При згадці про пироги Алеша пожвавився. Він був доволі активним хлопчиком, чим сильно дратував Зінаїду Євгенівну. Вона з першого погляду невзлюбила хлопця і вирішила за всяку ціну відвадити невістку.

Але Юра був налаштований рішуче. Ніна подобалася йому, він був закоханий. Вперше материнські слова стали для нього не на першому місці. І тоді Зінаїда Євгенівна вирішила діяти іншим способом. Вона тимчасово відмовилася від спроб.

Ніна з Алешою переїхали до Юри, а Зінаїда Євгенівна затамувала свою невдоволеність.

— Отже, Ніно, коли ми з тобою одружимось, будемо жити довго і щасливо. Народимо дитину… — мріяв Юрій. — Твою квартиру потрібно продати. Нащо їй порожньою стояти? Об’єднаємо капітали і вкладемося у велику, чотирикімнатну!

— Що тут об’єднувати? У твоєї сироти нема нічого, окрім сина, — з невдоволенням сказав Зінаїда Євгенівна. Вона була проти весілля, вважаючи, що синові підійшла б заможна і самостійна панянка без “причепа”.

Але Юра так не вважав. Хоча з сином Ніни він не займався і уникав його. Хлопчик прагнув уваги, але зустрічав лише ігнорування чи сварки. Ніна сподівалася, що з часом ситуація покращиться і сама займалася дитиною. Але чим більше вони жили разом, тим більше Юрій ревнував її до сина. А Зінаїда Євгенівна лише додавала масла в огонь.

Ніна намагалася приділяти увагу всім, але Алеша вимагав усе більше піклування, а Юрій усе більше ніжності. Почалися сварки. Але замість того, щоб знайти рішення проблеми, Ніна виявила, що вагітна, і не змогла приховати це від родини.

— Сиди вдома, нікуди тобі йти, — сказав ревнивий Юра, замикаючи її вдома з матір’ю і сином. Зінаїда Євгенівна не стала довго ходити навколо і сказала Ніні в обличчя:

— Якщо хочеш заміж за мого сина, віддай свого незрозумілого куди слід!

— Куди слід?! — зблідла Ніна.

— У притулок, зрозуміло! Не будуй з себе дурнувату, все ти сама розумієш! Скоро народиться нормальна дитина, від Юрка. А цей… не потрібен.

— Як ви можете таке говорити?! Це жива людина, а не лялька! Я сама виросла в дитячому будинку і знаю, що це таке! Мій син буде жити зо мною, хочете ви цього чи ні.

— Це ми ще побачимо.

— Юра любить мене і не допустить цього…

— Тебе, може, і любить, а ось твій спадок йому не до смаку. Ще побачиш…

Ніна довго плакала після цієї розмови. А потім взяла себе в руки і тихо зібрала речі, щоб піти. На щастя, квартиру не встигли ні здати, ні продати.

Зінаїда Євгенівна не стала зупиняти невістку сина.

— Іди і не повертайся, — сказала вона вслід.

Але Юрій, дізнавшись, що Ніна пішла таємно, розлютився. Він приїхав до Ніни і почав грюкати у двері. Ніні довелося відчинити.

— Повертайся додому, Ніно. Я не можу без тебе.

— Твоя мати ненавидить мого сина… — сказала вона в сльозах.

— Я сам з нею розберуся. Поїхали.

Ніна повірила Юрію, і даремно.

З того часу її життя стало нестерпним. Він контролював кожен її крок, а свекруха, зрозумівши, що її план не вдався, почала планувати новий, ще жорстокіший. Вона щось підсипала Юрі в їжу, наговарюючи на Ніну. Юра і раніше був ревнивим, але став зовсім неконтрольованим. Коли Ніна пішла до магазину і вирішила трохи прогулятися з сином, він з кулаками кинувся на неї, вирішивши, що вона йому зрадила.

Юрія ніби підмінили. Він почав бити Ніну, а вона не знала, як від нього втекти, бо він зовсім не випускав її з дому. Свекруха спостерігала на все і наполягала:

— Позбудься Алеши, якщо хочеш, щоб Юра став таким, як раніше.

Таке життя неґативно вплинуло на здоров’я Ніни, дитину вона втратила, а Алеша почав заїкатися. Урок, який дала їй життя, став занадто жорстоким. Але якби не викидень, у Ніни не було б шансів утекти з цього пекла, у яке перетворилося її життя та життя її сина.

Опинившись у лікарні, вона розповіла медсестрі, що сталося в її родині, і їй допомогли. Звісно, про шлюб більше не могло бути й мови, хоча Юрій багато вибачався перед Ніною, шкодуючи про скоєне.

— Наче пелена була перед очима. Я не свій, прости! — виправдовувався він, а Зінаїда Євгенівна лише посміхалася. Вона досягла свого і задоволена.

Проте Юра приїжджав до Ніни. Просив повернутися й не міг її відпустити. Чергував біля дверей і погрожував, що якщо вона не повернеться, він помре.

І одного разу він просидів під дверима всю ніч…