Хочу врятувати сина від дурної дружини: навіщо йому такий шлюб?

Я хочу переконати сина розлучитися. Навіщо йому така недолуга дружина?

Є стереотип, що свекрухи — це злі відьми, які знущаються над бідними, нещасними невістками без жодної причини. Перегляньте форуми в інтернеті — там таких історій повно. І ось я — та сама «зла свекруха», яка не просто дорікає своїй невістці, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена, що права, і зараз поясню, чому так вважаю, поки всередині мене кипить гнів і біль за свою дитину.

Мій син, Олександр, познайомився з цією дівчиною, Ганною, років п’ять тому. Але представив її мені набагато пізніше — тільки після того, як зробив пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім жахом.

Я запросила їх до себе додому, в нашу затишну квартиру на околиці Києва. Ганна ще не встигла зняти взуття, як задзвонив її телефон. Замість того, щоб вибачитися і сказати, що передзвонить, вона почала балакати з подружкою прямо в передпокої. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, зціпивши зуби, а вона хихотіла і обговорювала якусь дурницю. Уже тоді я відчула: щось з нею не так.

За столом я не стала їй ставити серйозні запитання — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя і плани, все стало ясно. Школу вона ледве закінчила, вчиться на останньому курсі коледжу, але про вище освіту навіть не думає. Навіщо? Бо, за її словами, жінка має бути дружиною та матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її утримують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати в нашу квартиру. І вишенькою на торті: вона вагітна. Термін ще маленький, тому весілля треба зіграти швидко, поки живіт не видав її «секрет». Вона вела себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.

Але найстрашніше я побачила, коли Олександр вийшов покурити на балкон. Ганна тут же дістала пачку тонких сигарет і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я ледь не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, здається, не турбувало.

Невдовзі вони одружилися, і ми почали жити разом в моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Ганна спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, і то й діло бігала на балкон з сигаретою. В коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Кожного вечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в раковині, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки висіла на телефоні, базікаючи то з матусею, то з подружками.

Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй тинятися з подругами по кав’ярнях або тягатися з Олександром по нічних клубах до ранку. Я зціплювала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Ганна не змінилася ні на йоту. Олександр вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала ввечері і у вихідні, виснажена після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила, як ні в чому не бувало. Мене трусило від злості.

Я намагалася говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Олександр завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її безкорисність, він ставав стіною: «Мамо, вона старається, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ні слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, осліп від кохання до цієї пустишки.

Напруження в домі стало нестерпним. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йдіть звідси! Живіть окремо, подивимося, як ви впораєтеся!» Вони поїхали. Олександр образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Ганна налаштовує його проти мене, вбиває клин між нами. А я ж люблю свого сина більше за життя і онука обожнюю всім серцем.

Я вирішила: така дружина Олександру не потрібна. Він заслуговує на краще — на розумну, дбайливу жінку, а не на цю ледачу, безвідповідальну дівчину. Нехай він поки цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб розпався. Я не зупинюсь, поки не звільню сина від цих кайданів. Упевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виховаємо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості та сигаретного диму. Я не відступлю, бо це моя боротьба за щастя мого хлопчика.