Connect with us

Storie di vita

Хочу врятувати сина від дурної дружини: навіщо йому такий шлюб?

Published

on

Я хочу переконати сина розлучитися. Навіщо йому така недолуга дружина?

Є стереотип, що свекрухи — це злі відьми, які знущаються над бідними, нещасними невістками без жодної причини. Перегляньте форуми в інтернеті — там таких історій повно. І ось я — та сама «зла свекруха», яка не просто дорікає своїй невістці, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена, що права, і зараз поясню, чому так вважаю, поки всередині мене кипить гнів і біль за свою дитину.

Мій син, Олександр, познайомився з цією дівчиною, Ганною, років п’ять тому. Але представив її мені набагато пізніше — тільки після того, як зробив пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім жахом.

Я запросила їх до себе додому, в нашу затишну квартиру на околиці Києва. Ганна ще не встигла зняти взуття, як задзвонив її телефон. Замість того, щоб вибачитися і сказати, що передзвонить, вона почала балакати з подружкою прямо в передпокої. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, зціпивши зуби, а вона хихотіла і обговорювала якусь дурницю. Уже тоді я відчула: щось з нею не так.

За столом я не стала їй ставити серйозні запитання — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя і плани, все стало ясно. Школу вона ледве закінчила, вчиться на останньому курсі коледжу, але про вище освіту навіть не думає. Навіщо? Бо, за її словами, жінка має бути дружиною та матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її утримують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати в нашу квартиру. І вишенькою на торті: вона вагітна. Термін ще маленький, тому весілля треба зіграти швидко, поки живіт не видав її «секрет». Вона вела себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.

Але найстрашніше я побачила, коли Олександр вийшов покурити на балкон. Ганна тут же дістала пачку тонких сигарет і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я ледь не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, здається, не турбувало.

Невдовзі вони одружилися, і ми почали жити разом в моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Ганна спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, і то й діло бігала на балкон з сигаретою. В коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Кожного вечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в раковині, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки висіла на телефоні, базікаючи то з матусею, то з подружками.

Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй тинятися з подругами по кав’ярнях або тягатися з Олександром по нічних клубах до ранку. Я зціплювала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Ганна не змінилася ні на йоту. Олександр вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала ввечері і у вихідні, виснажена після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила, як ні в чому не бувало. Мене трусило від злості.

Я намагалася говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Олександр завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її безкорисність, він ставав стіною: «Мамо, вона старається, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ні слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, осліп від кохання до цієї пустишки.

Напруження в домі стало нестерпним. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йдіть звідси! Живіть окремо, подивимося, як ви впораєтеся!» Вони поїхали. Олександр образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Ганна налаштовує його проти мене, вбиває клин між нами. А я ж люблю свого сина більше за життя і онука обожнюю всім серцем.

Я вирішила: така дружина Олександру не потрібна. Він заслуговує на краще — на розумну, дбайливу жінку, а не на цю ледачу, безвідповідальну дівчину. Нехай він поки цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб розпався. Я не зупинюсь, поки не звільню сина від цих кайданів. Упевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виховаємо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості та сигаретного диму. Я не відступлю, бо це моя боротьба за щастя мого хлопчика.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 1 =

Також цікаво:

EN3 години ago

Eleven Years at Carol’s House, Then I Paid My Own Way to Maple Ridge

The smell out here on the terrace is fried catfish from the dining hall vent and somebody's cigarette two tables...

EN8 години ago

Danny Mercer’s 100th House, Paid Off, Toledo, Ohio

In the fall of 1977, Danny Mercer was eighteen, two months out of Rogers High School with no diploma and...

Storie di vita9 години ago

Qualche giorno fa mia figlia mi ha telefonato mentre stavo sistemando la cucina.

A una certa età, il programma ideale per il sabato sera è un pigiama comodo, una tisana calda e nessuno...

EN10 години ago

The $150 the Churro Cart Made Off Kate Hudson’s Kiss Scene on Ninth Avenue

I've run my cart on the corner of West 45th and Ninth for eleven years. Coffee, churros, the occasional bacon-egg-and-cheese...

EN11 години ago

Seven Years in the Shadows, One Night of Courage

At one in the morning, a boy walked into the police station on Elm Street in Rockford, Illinois. He gripped...

EN13 години ago

The Dog Who Knocked Over a Folding Table on East Passyunk

I run the front counter at a vet clinic on East Passyunk in South Philly, and most of what I...

Storie di vita15 години ago

Quando erano piccoli, desideravo continuamente qualche minuto di silenzio.

«Figli miei, quando non ci sarò più, promettetemi che non diventerete degli estranei che si incontrano soltanto ai funerali.» È...

Storie di vita15 години ago

Quando non ci sarò più, chi riunirà i miei figli attorno alla stessa tavola? Il desiderio di una madre per il loro futuro

Vorrei dire loro qualcosa che forse non sono mai riuscita a esprimere fino in fondo, perché noi mamme, a volte,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.