Connect with us

Storie di vita

Хочу врятувати сина від дурної дружини: навіщо йому такий шлюб?

Published

on

Я хочу переконати сина розлучитися. Навіщо йому така недолуга дружина?

Є стереотип, що свекрухи — це злі відьми, які знущаються над бідними, нещасними невістками без жодної причини. Перегляньте форуми в інтернеті — там таких історій повно. І ось я — та сама «зла свекруха», яка не просто дорікає своїй невістці, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена, що права, і зараз поясню, чому так вважаю, поки всередині мене кипить гнів і біль за свою дитину.

Мій син, Олександр, познайомився з цією дівчиною, Ганною, років п’ять тому. Але представив її мені набагато пізніше — тільки після того, як зробив пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім жахом.

Я запросила їх до себе додому, в нашу затишну квартиру на околиці Києва. Ганна ще не встигла зняти взуття, як задзвонив її телефон. Замість того, щоб вибачитися і сказати, що передзвонить, вона почала балакати з подружкою прямо в передпокої. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, зціпивши зуби, а вона хихотіла і обговорювала якусь дурницю. Уже тоді я відчула: щось з нею не так.

За столом я не стала їй ставити серйозні запитання — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя і плани, все стало ясно. Школу вона ледве закінчила, вчиться на останньому курсі коледжу, але про вище освіту навіть не думає. Навіщо? Бо, за її словами, жінка має бути дружиною та матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її утримують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати в нашу квартиру. І вишенькою на торті: вона вагітна. Термін ще маленький, тому весілля треба зіграти швидко, поки живіт не видав її «секрет». Вона вела себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.

Але найстрашніше я побачила, коли Олександр вийшов покурити на балкон. Ганна тут же дістала пачку тонких сигарет і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я ледь не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, здається, не турбувало.

Невдовзі вони одружилися, і ми почали жити разом в моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Ганна спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, і то й діло бігала на балкон з сигаретою. В коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Кожного вечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в раковині, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки висіла на телефоні, базікаючи то з матусею, то з подружками.

Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй тинятися з подругами по кав’ярнях або тягатися з Олександром по нічних клубах до ранку. Я зціплювала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Ганна не змінилася ні на йоту. Олександр вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала ввечері і у вихідні, виснажена після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила, як ні в чому не бувало. Мене трусило від злості.

Я намагалася говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Олександр завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її безкорисність, він ставав стіною: «Мамо, вона старається, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ні слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, осліп від кохання до цієї пустишки.

Напруження в домі стало нестерпним. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йдіть звідси! Живіть окремо, подивимося, як ви впораєтеся!» Вони поїхали. Олександр образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Ганна налаштовує його проти мене, вбиває клин між нами. А я ж люблю свого сина більше за життя і онука обожнюю всім серцем.

Я вирішила: така дружина Олександру не потрібна. Він заслуговує на краще — на розумну, дбайливу жінку, а не на цю ледачу, безвідповідальну дівчину. Нехай він поки цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб розпався. Я не зупинюсь, поки не звільню сина від цих кайданів. Упевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виховаємо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості та сигаретного диму. Я не відступлю, бо це моя боротьба за щастя мого хлопчика.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 3 =

Також цікаво:

EN2 години ago

The Night Clementine Slipped Out, and the Folder I Kept for Eleven Weeks

I found the tank empty at 5:40 in the morning, before the first ferry horn even sounded across Puget Sound....

IT7 години ago

Porta chiusa della 3ª B

Quando avevo quindici anni mi iscrissi al liceo classico di via Dante, a Verona, e già nella prima settimana di...

IT9 години ago

La scatola di latta del nonno Learco

Quando la nonna Ines compì ottantuno anni, mi chiese di andare da lei a Pistoia per un giorno preciso: il...

EN10 години ago

The Workshop on Birchwood Lane, Thirty Square Feet of Silence

Carol Whitfield switched off the iron and only then realized she'd been standing there for five minutes, pressing the same...

EN11 години ago

The Rooster Bakery

Maggie Hollis stood behind the counter of her shop on Elm Street when her hands froze over the dough. It...

IT13 години ago

Il peso di un invito

La prima cosa che Celeste Marchetti notò del mio abito fu il colore. La seconda fu che non mi vergognavo...

Storie di vita16 години ago

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore.

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore. Ma...

EN18 години ago

The Denim Jacket That Cost Her a Business Partner

Renata Castellano turned sixty-two in March, and she still ran the front counter of her own tailoring shop on Fillmore...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.