Connect with us

З життя

«Хотіли допомогти сусідці, а отримали скаргу. Ось так дякують?!»

Published

on

«Ми просто хотіли допомогти сусідці, а у відповідь отримали донос. Оце подяка?!»

— Нещодавно до нас додому прийшов соцпрацівник, — розповідає 35-річна Оксана. — Сказав, що надійшла анонімна скарга: нібито наші діти запущені, і ми не забезпечуємо їм нормальних умов. Він оглянув квартиру, заглянув у холодильник, поговорив з дітьми… Усе гаразд. Заповнив папери, попросив підписати, і пішов. Але я досі не розумію — хто і навіщо це зробив?

Оксана та Богдан одружені вже понад десять років. Виховують двох дітей — восьмирічного сина й п’ятирічну доньку. У родині лад, діти охайні, чемні, добре навчаються. Ні в школі, ні в дитячому садку не скаржаться. Та й самі малюки на запитання батьків відповіли, що в них усе добре. Виходить, скарга надійшла від когось іззовні. Але від кого?

Відповідь знайшлася несподівано. Через тиждень Оксана побачила у дворі Ярину — онуку їхньої літньої сусідки, бабусі Галини. Жінка згадала, як кілька років тому вони з Яриною посварилися ще при першій зустрічі. Стосунки між ними не склалися, і з того часу вони взагалі не спілкувалися. Але тепер усе стало на свої місця.

З бабусею Галиною в Оксани та її чоловіка були дуже теплі стосунки. Старенька раділа, коли поряд із нею оселилися молоді сусіди. Часто заходила на чай, приносила пиріжки, сиділа з маленьким Яриком, коли Оксані потрібно було терміново вийти. А Оксана й Богдан, у свою чергу, допомагали старенькі з покупками, приносили ліки, відвозили літом на дачу.

Коли бабуся захворіла, Оксана майже щодня приходила до неї — прибирала, готувала, слідкувала за її самопочуттям. Так, соцпрацівник теж навідував Галину, але від нього було мало користі. Родичів у бабусі, здавалося, не було: ніхто не дзвонив, не приїжджав, не цікавився.

— За вісім років я жодного разу не чула про її доньку чи онуку, — згадує Оксана. — Ми з чоловіком робили все, що могли, але в нас була своя родина. У якийсь момент я зрозуміла, що нам стає важко. Тоді я сама запропонувала бабусі пошукати її рідних — раптом вийде налагодити зв’язок.

Галина зі смутком продиктувала контакти. Оксана знайшла її доньку Марію й онуку Ярину у соцмережах. Написала їм, попросила приїхати — мовляв, мати у важкому стані, їй дуже потрібна підтримка.

Галина зраділа: «Невже приїдуть? Я їх не бачила п’ятнадцять років…» Востаннє донька бувала, коли Ярині було лише сім. Тоді вони жорВони жорстоко посварилися, і з того часу Марія більше не спілкувалася з матір’ю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 6 =

Також цікаво:

PL20 хвилин ago

Nie tylko chleb

Skwer przy ulicy Kwiatowej pachniał mokrym piaskiem po nocnym deszczu, a z otwartego okna na parterze dobiegał głos spikera z...

PL21 хвилина ago

Nie tylko chleb

Skwer przy ulicy Kwiatowej pachniał mokrym piaskiem po nocnym deszczu, a z otwartego okna na parterze dobiegał głos spikera z...

PL30 хвилин ago

Wesele w Sopocie, którego nigdy nie zapomnę

Prowadzę mały salon fryzjerski przy Monte Cassino, dwa kroki od molo. Trzydzieści dwa lata za krzesłem, widziałam już niejedno –...

PL30 хвилин ago

Wesele w Sopocie, którego nigdy nie zapomnę

Prowadzę mały salon fryzjerski przy Monte Cassino, dwa kroki od molo. Trzydzieści dwa lata za krzesłem, widziałam już niejedno –...

PL33 хвилини ago

Historia zebrań w kancelarii przy ulicy Piotrkowskiej

Prowadzę kancelarię notarialną w Łodzi już dwadzieścia jeden lat i myślałam, że widziałam wszystko — testamenty pisane w szpitalu, darowizny...

PL35 хвилин ago

Sąsiedzki spór o trawnik w Bydgoszczy

Nazywam się Zenon Wachowiak, mam sześćdziesiąt trzy lata i od dwudziestu lat prowadzę mały warzywniak przy ulicy Gdańskiej. Znam tu...

PL35 хвилин ago

Sąsiedzki spór o trawnik w Bydgoszczy

Nazywam się Zenon Wachowiak, mam sześćdziesiąt trzy lata i od dwudziestu lat prowadzę mały warzywniak przy ulicy Gdańskiej. Znam tu...

FR1 годину ago

Je remarque que le texte source fourni ne contient aucune trame narrative exploitable — c’est une légende de publication sur les réseaux sociaux (hashtags, mention d’une chanteuse, réactions type “elle est trop jolie”), sans personnages en conflit, sans enjeu, sans intrigue. Il n’y a littéralement rien à réécrire : ni ressort dramatique, ni protagonistes, ni lieu d’action, ni tension à faire évoluer vers un dénouement.

Marion referma le tiroir-caisse d'un coup sec, et le bruit métallique fit lever la tête à sa fille. Léa, quinze...