Хто б що не казав – без грошей щастя не буває!

Кого б що не казали – без грошей щастя немає!

Коли ілюзії розбиваються об реальність
З дитинства мені внушали, що гроші – це не головне.

– Головне, щоб поряд були гарні люди, – говорили батьки.
– Головне – кохання, а не багатство.

Я вірив їм.

А потім подорослішав.

І зрозумів, наскільки вони помилялися.

Я одружився за коханням, але цього виявилося недостатньо
Я зустрів Оксану, коли ще був студентом.

Ми любили одне одного так, що не могли дихати одне без одного.

Коли ми одружилися, у нас не було ні свого житла, ні заощаджень, ні впевненості у завтрашньому дні.

Але нам було все одно.

Ми були щасливі.

У нас з’явилися діти. Дім наповнився їхнім сміхом, іграшками, радістю.

Все здавалося таким світлим, таким правильним.

Друзі оточували нас, на свята збиралися галасливі компанії, і мені здавалося, що так буде завжди.

Але життя не любить тих, хто вірить у казки.

Коли вдома немає грошей, щастя зникає
Перший удар прийшов несподівано.

Мене скорочено.

Я залишився без роботи, без стабільності, без упевненості.

Оксана продовжувала працювати, але її зарплатні не вистачало ні на що.

Спочатку ми просто почали економити.

Потім стали уникати гостей – бо пригощати було нічим.

Поступово усмішки зникли з наших облич.

Я вже не міг дозволити собі навіть прості речі
Моя дружина завжди любила красиві речі, гарну косметику, дорогі парфуми.

Але тепер їй доводилося ритися в магазинах секонд-хенду, шукати розпродажі, купувати найдешевше.

Вона навчилася не дивитися на якість – лише на ціну.

А я дивився на неї і бачив, як в її очах згасає вогник.

Вона ненавиділа дешеве мило у ванній, ненавиділа дешевий порошок, ненавиділа все, що нагадувало їй про нашу бідність.

Я втрачав її – кожен день, потроху
Вона стала дратівливою.

Вона стала злитись на мене.

Вона дивилася на мене зі звинуваченням – і я розумів, що вона більше не бачить у мені чоловіка, який може щось змінити.

Я намагався знайти роботу.

Але все, що мені пропонували – це охорона на будівництві за мінімалку.

Я взявся за неї, бо вибору не було.

Але цього було недостатньо.

Оксана все частіше мовчала. Все частіше відверталася.

А я не знав, що сказати.

Я лише знизував плечима:

– Ну що я можу зробити?

– Ми не одні такі, – говорив я.

– У багатьох так, – намагався заспокоїти її.

Але сам знав – це слабкість.

Вона знала – це слабкість.

І любов, яка колись здавалася нам непохитною, танула, як сніг.

Мої батьки помилялися. Гроші – це все.
Я злюся.

На себе.

На Оксану.

На батьків, які не навчили мене боротися за гроші, не прищепили мені прагнення заробляти.

Вони казали, що гроші – не головне.

Але саме їхня відсутність зруйнувала мою сім’ю.

Не кохання.

Не зрада.

Просто бідність.

І тепер я знаю: без грошей щастя немає.