Хто б це міг бути в таку рань? – пробурмотіла дівчина, перевертаючись на інший бік.

На світанку, коли Оксана ще міцно спала, несподівано задзвонив дзвінок у двері.

– Ой, кого це принесло так рано? – буркнула дівчина і повернулася на інший бік. Однак тріскучий дзвін ніяк не стихав.

– Ну що вам потрібно від мене, – вже роздратовано промовила Оксана і підвелася. Натягнувши халат, вона підійшла до дверей і зазирнула у вічко. За дверима стояла змучена бабуся з великим котом на руках.

– Хто там? – грізно запитала Оксана, звичайно, вона й не збиралася відчиняти двері, наслухавшись різного. Та раптом бабуся застогнала. Оксана глянула у вічко ще раз і побачила, як старенька повільно сповзає по стіні. Кіт випав з її рук і нервово метався навколо.

– Ну чому це все мені, – подумала дівчина і відчинила двері.

– Бабусю, вам зле? Зараз викличу швидку. Все буде добре, трохи потерпіть.

Вона підхопила стареньку за пахви і допомогла їй зробити кілька кроків у квартиру. Посадивши жінку похилого віку на диванчик, кинулася дзвонити в швидку.

Кіт сидів поруч із бабусею і з цікавістю спостерігав за дівчиною.

– Все, швидка вже в дорозі. Як вас звати, бабусю?

– Антоніна Семенівна, – пробурмотіла старенька, – мої документи ось тут, – продовжила вона і вказала рукою за спину.

Нахилившись і поглянувши за спину бабусі, Оксана виявила невеликий рюкзачок. Вона допомогла зняти його та дістала документи.

– Тільки, доню, в лікарню я не поїду. Піду вже, онук мене чекає, я ж повинна йому грошей принести, інакше вижене нас зовсім на вулицю, та й котика на кого залишу?

– Коли приїдуть лікарі, побачимо, чи зможете ви йти в такому стані. А за котом я пригляну. Чому ж це онук до вас не йде сам?

– Ой, не питай, доню, не треба тобі це знати.

В цей момент знову задзвонили у двері, Оксана відчинила і до квартири увійшли лікар з медсестрою.

Оцінивши стан бабусі, вони повернулися до Оксани.

– Вашу бабусю ми забираємо в лікарню. Поїдемо у п’яту міську. Можете завтра навідати з передачами – візьміть кружку, тарілку і змінну білизну.

– Нікуди я не поїду, – вперлася старенька.

– Їдьте, бабусю. Я завтра до вас прийду. А за кота не хвилюйтеся. Обожнюю котів, нам удвох буде добре.

****

Наступного дня Оксана прокинулася з однією думкою: – чому ж я постійно вляпуюся у якісь історії? Але бабуся була така мила, може, ми з нею ще й подружимося.

***

Оксана виросла у родині, де не відчувала тепла і любові. Батьки були алкоголіками і ніколи не переймалися нею, тому ще з дитячих років вона прив’язалася до бабусь у дворі. Хтось погладить по голові, хтось бант зав’яже, а хтось навіть пиріжками нагодує. І зараз ця старенька нагадала Оксані дитинство, і їй стало сумно. Батьків давно вже немає на цьому світі, вони отруїлися неякісним алкогольним напоєм, коли дівчинці було лише 13. Тільки завдяки сусідці Оксана не почувалася так самотно в дитячому будинку, як інші діти. Але коли їй було 16 років, не стало і сусідки Марії Іванівни, і Оксана залишилася одна на цьому світі.

***

У свої 23 роки Оксана була кмітливою дівчиною. Дитячий будинок навчив її самостійно захищати себе, тому, коли вона вирішила навідатися до того самого онука, вони не мали страху.

Адресу вона вже вчора знайшла в паспорті старенької, коли передавала документи медикам.

Йти було недалеко, і Оксана швидко виявилася у потрібному будинку на вулиці Комсомольській. Біля під’їзду стояла лавка, на якій сиділи дві старенькі, і дівчина вирішила розпитати у них, чи не знають вони щось.

Розмова зав’язалася швидко, і вже за десять хвилин Оксана знала всі подробиці життя своєї нової знайомої.

Виявилося, бабуся жила в цьому будинку вже багато років і одна виховувала онука, бо її донька та зять загинули, коли хлопчику було п’ять років. А потім онук виріс і зв’язався з поганою компанією. Зараз йому було 18 років, але його поведінка була жахливою. Він виганяв бабусю з дому, якщо та не приносила йому грошей, змушував її просити милостиню, погрожуючи вбити її кота. Йому дісталася квартира від батьків, яку він здавав. А сам перебрався туди, де тепліше і ситніше. Скільки вже разів бабуся викликала міліцію, та не приїздили вони, мовляв, сімейні розбірки. Самі мол, розбирайтеся.

Оксану наче обурило. Швидким кроком вона піднялася сходами і подзвонила у двері. Їй відкрив сонний молодий чоловік, явно під дією алкоголю.

– Ах ти мала мерзота. Ти як смієш ображати свою бабусю, та як тобі не соромно.

Оксана йшла напролом на хлопця, не даючи тому і слова вставити, – значить так, бешкетнику, зараз ти збереш свої речі і поїдеш до себе в квартиру, зрозумів?

Зненацька хлопець мовчки кивнув.

– І якщо я ще раз почую, що ти образив бабусю, я тебе своїми руками караю.

– Та зрозумів я, зрозумів, відчепися вже, ти взагалі хто така.

– Яка тобі різниця хто я, не послухаєш по-доброму, знайдуть у тебе цікавий пакетик і поїдеш ти у колонію. – Це залякування Оксана чула ще у дитбудинку, хлопці розповідали.

Хвилин через 15 хлопець з великою сумкою вийшов з під’їзду, а Оксана залишилася прибрати бабусину квартиру. Треба було швидко закінчити, ще Антоніну Семенівну відвідати, та в зоомагазин заскочити. Вже не одна тепер живе, а з котом.

***

Антоніна Семенівна дуже зраділа, побачивши Оксану. Дівчина відкрила сумку і почала діставати продукти.

– Це вам поїсти. І не хвилюйтеся. Ваш кіт нагодований, а от вашого онука я вигнала до своєї квартири, і не сперечайтеся. Неподобство це – стару людину на вулицю виганяти і кота ображати.

– Дякую тобі, доню, думала, на вулиці так і помру, ні кому не потрібна стара.

– Ви потрібні мені та вашому коту. Все, відпочивайте, завтра я приїду знову.

***

Через тиждень Оксана забрала бабусю з лікарні і відвезла її до своєї домівки.

– Ой, як чисто, доню, як же мені тебе дякувати.

– А мені нічого не потрібно від вас. Можна я буду вас називати бабусею?

– Звичайно, моя хороша, що б я без тебе робила.

Кіт сидів задоволений і дивився на стареньку і дівчину. Його годували, пестили, і не змушували мокнути під дощем на холодній вулиці. А що ще потрібно коту для щастя? Та головне, в домі не було того мерзенного типу, який все норовив пнути кота.

***

Пройшов рік. Оксана настільки звикла, що Антоніна Семенівна їй як бабуся, що майже повірила в це сама, тільки онук іноді засмучував настрій. Тому вони з бабусею вирішили, що Оксана переїде в бабусину квартиру, а свою крихітну однокімнатну здасть. Все ж денюжка.

Оксана відразу сказала, що всі гроші зі здачі квартири віддаватиме бабусі. Що і робила старанно, хоча та i противилася.

– Бабусю, я і так в шикарній квартирі зараз живу безкоштовно, це мені совість не дозволить.

Через рік загинув онук бабусі, його вбили у п’яній бійці.

***

Минуло ще два роки, коли Оксана зустріла свого майбутнього чоловіка. Це сталося зовсім буденно. На дільниці у поліклініці змінився лікар і до них став приходити молодий хлопець, ненабагато старший за Оксану. Він був такий уважний до бабусі і так добре призначав лікування, що бабуся просто помолоділа, а Оксана закохалася вперше в своєму житті.

– Ох, моя дівчинко, добрий він хлопець, не втрать. Такий уважний, ввічливий і порядний.

***

Коли Петро зробив Оксані пропозицію, вона повноцінно розцвіла і аж розплакалася. Стільки щастя у неї було. А коли через рік народився їхній первісток, Оксана була найщасливішою на світі мамою. А Антоніна Семенівна була найщасливішою прабабусею на світі.

Вони прожили разом ще 12 років, коли Антоніна Семенівна тихо пішла в інший світ у віці 95 років. Незважаючи на свій поважний вік, вона до останнього залишалася розумною і навіть намагалася допомагати Оксані. Оксана плакала без розуму, після похорону довго не могла оговтатися. І тільки підтримка Петра і дітей допомогли їй змиритися з втратою. На той час з ними вже давно не було того кота. На його місце прийшов інший, випадково підібраний.

Місяць пізніше, Оксана отримала необхідність виселятися з квартири. Адже вона залишалася власністю померлої бабусі. Оксана не хотіла, щоб старенька дарувала їй квартиру, хоча та наполягала.

Розбираючи бабусині документи, Оксана несподівано знайшла листа.

«Оксаночка, моя дівчинко! Якби ти тільки знала, скільки щастя ти мені подарувала. Ти неначе повернула мені мою донечку, Віку. Якби не ти, я б не прожила стільки щасливих років. Дякую тобі і, будь ласка, прийми подарунок, він лежить у серванті під ящиками.. Ти його заслужила, моя улюблена внучечка!»

Оксана плакала вголос. Антоніна Семенівна і за життя її називала внучкою, але слова “улюблена внучечка” вразили дівчину.

– Що сталося? – запитав Петро, заходячи в кімнату.

Оксана простягнула чоловікові листа.

Петро дочитав його і підійшов до серванту. Витягнувши ящики він виявив під нижнім якийсь імпровізований тайничок. У ньому лежала якась бумага формату А4, товстий зв’язок грошей і записка.

«Оксаночка. Тут дарча на квартиру. Вона зроблена вже давно, отже сперечатися і відмовлятися безглуздо. А ось гроші в пакеті – це твої гроші від здачі квартири. Візьми їх. Я знаю, ти зумієш ними розпорядитися»

Оксана і Петро проживуть довге і щасливе життя, оточені дітьми, внуками, а потім і правнуками.