Хто батько твоєї дитини? Я питаю, від кого ти залетіла?” – батько строго дивився на вісімнадцятирічну дочку.

― Хто батько твоєї дитини? Від кого ти завагітніла? ― суворо запитував батько у вісімнадцятирічної Галини.

Дівчина сиділа на дивані, опустивши голову, і витирала сльози. Батько на неї не кричав, проте цього було достатньо, щоб вона розплакалася.

― Тату, я його кохаю, ― промовила Галина крізь сльози.

― Що ти знаєш про кохання? Ти ще життя не бачила! Школу лише минулого місяця закінчила, а що ти далі робитимеш? На що житимеш з дитиною?

Варвара заперечно похитала головою і проковтнула сльози. Вона знала, що батько не любить, коли вона плаче, і намагалася говорити спокійно:

― Тату, ми з Іваном усе вирішили. Він піде на роботу, а я буду виховувати дитину. В три роки віддам в садок і піду вчитись.

― А Іван твій все на себе візьме? Бабуся його у курсі такого “щастя”?

Галя трохи зашарілася, але потім змахнула плечима.

― У нього бабуся одна, вона все знає. Ми з Іваном учора розповіли їй усе. Вона спочатку плакала, потім сказала, що вже нічого не зробиш, і щоб ми самі розбирались зі своїм життям.

― Правду твоя бабуся каже. Вже нічого не зміниш…

Олексій Іванович тяжко зітхнув, дивлячись на доньку. Коли вона сказала, що є новина, яку треба обговорити, він навіть не підозрював, що це буде така жахлива звістка. Не те щоб у народженні дитини було щось погане, але і Галя, і її хлопець ще такі молоді.

Галя була на п’ятому місяці, тож уже пізно було щось змінювати. Залишалося тільки народжувати. Вона навмисне тягнула стільки. А сам Олексій Іванович нічого й не помічав. Він майже не бачив дочку, бо багато працював.

«Була б тут моя дружина, ― з гіркотою подумав Олексій Іванович, розглядаючи доньку і роздумуючи, що з нею робити. ― Оля б все вирішила, та й не допустила б такого жаху».

Він ще раз зітхнув, потім промовив:

― Ви будете одружуватися?

― Так, звісно!

Олексій Іванович знову пройшовся по кімнаті, потім сказав:

― Галя, що ж ти наробила, а? Вам обом треба вчитись, а ви псуєте своє життя! Ви ж залишитесь без освіти! Потім ціле життя будете мучитися.

― Тату, не кажи так! У нас з Іваном все вийде!

― І де твій Іван? Хочеться познайомитися з ним!

Галя усміхнулася крізь сльози. Це було добрим знаком. Значить, батько поступово звикає до думки, що у неї буде дитина. Звичайно, він накричав, але Галя знала, що так і буде, тому не сильно засмутилася.

― Якщо хочеш, він прийде до нас увечері. І ми всі разом спокійно поговоримо.

― На рахунок “спокійно” не обіцяю!

― Тату, він мій майбутній чоловік, тому не сварись з ним, будь ласка!

Олексій Іванович сердито подивився на дочку. Йому навіть не хотілося думати про те, що його маленька дівчинка вже доросла настільки, що скоро сама подарує йому онука або онучку. Від цієї думки він несподівано розчулився і вийшов з кімнати, щоб не показувати своїх почуттів.

Галя провела його поглядом, потім швидко стала писати повідомлення Іванові.

«Тато все знає, чекаю на тебе ввечері. Розмова буде важлива, але боятися нічого. Кохаю тебе».

Вона відправила повідомлення і стала чекати на відповідь. Прочекала весь день, та відповіді не було, і Галя почала хвилюватись. До того ж тато вже двічі питав, о котрій прийде наречений. А вона навіть не знала, що відповісти.

― Тату, я піду прогулятися, ― нарешті зважилася Галина.

Швидко зібралася і вирушила до будинку Івана. Спочатку ніхто не відкривав двері, і Галя вже хотіла йти, але потім почулися кроки, і на порозі з’явився її хлопець. Він сердито подивився на Галю і буркнув:

― Що ти прийшла? Що тобі від мене треба?

Галя хитнулася, немов ці слова її вдарили.

― Іване, що ти таке кажеш?

Хлопець зморщився, йому не хотілося влаштовувати сцени в під’їзді, тому він кивнув головою у бік дверей:

― Заходь, я тобі дещо поясню.

― Чому ти не відповідав на повідомлення? Що з тобою сталося?

Іван не спав всю ніч і довго думав. Бабуся, яка напередодні дізналася про вагітність, не сварила їх, але лише запитала, коли Галя вже пішла:

― Іване, навіщо тобі це потрібно? Ти молодий хлопець, а життя своє зараз погубиш. Освіти не буде, нормальної роботи теж. Лише здоров’я втратиш і час. А з Галею все одно розійдетесь, я ж бачу, що ти не дуже її любиш. І навіщо тобі через неї себе губити?

― Ба, що ти таке кажеш? Я люблю Галю.

― Я ж бачу все. Ти не любиш її. Ти з нею зустрічатися став просто з люті, що тебе твоя Марина кинула. І собі все загубиш, і дівчину обдуриш. Згадай тата! Що він тобі казав?

Тоді Іван мовчав, але він пам’ятав слова батька: «Ніколи не роби того, про що потім шкодуватимеш. Життя ― воно тільки одне, і прожити його треба з мудрістю».

Іван всю ніч мучився і думав, що робити. З одного боку, Галю було шкода, вона ж теж не винна, що у них буде дитина. Вони обидва здуру сподівалися на удачу. Але, з іншого боку, Іван знав, що ніколи собі не простить, якщо зараз забере документи з університету і піде працювати вантажником.

Тепер, стоячи перед Галею, Іван твердо дивився на неї і знав, що не зрадить свою мрію бути пілотом. Його вже прийняли до університету, і дитина від Галі його не зупинить.

― Чого ти мовчиш? ― в голосі Галини послухалися сльози. ― Прийдеш сьогодні ввечері чи ні? Тато чекає на тебе!

― Я не прийду! ― голос Івана звучав глухо.

― Чому? ― Галя відсахнулася. ― Ти злякався? Але мій тато тебе нічого не зробить. Він уже змирився!

Іван зморщився і пояснив:

― Я не боюся твого батька, але одружуватися на тобі я не буду. Я вступив в університет і буду вчитись. Мені зараз не про дітей треба думати, а про своє майбутнє!

Галя як ніби не зрозуміла з першого разу, що говорить її вже колишній наречений, і перепитала:

― Не одружишся?..

― Ні! Я тебе не кохаю! Іди звідси і більше не з’являйся! Я їду і не повернуся.

Обличчя Галі зблідло, а по щоках потекли сльози. Вона насилу усвідомила слова Івана, який на мить навіть пошкодував про свою грубість. Потім Галина дала хлопцю гучного ляпаса, розвернулася і вибігла з квартири.

Іван спочатку кинувся за нею, але потім тихо пробурмотів: «Підло мені! Сам заслужив!» захлопнув двері і з сумом подивився кудись у порожнечу. Він не хотів, щоб все сталося так, і навіть жалів Галю, але залишатися з нею і виховувати дитину не міг. Іван знав, що батько Галі допоможе їй, тому не турбувався з цього приводу.

А Галя повільно йшла вулицею. Однією рукою вона повільно гладила живіт, немов захищала малюка. Чомусь Галя була твердо впевнена, що там хлопчик. Вона навіть хотіла назвати його Іваном ― на честь дідуся, якого дуже любила. Іншою рукою Галя витирала швидко біжучі сльози.

― Яка ж я дурна! ― прошепотіла вона собі під ніс. ― Знала ж, що Іван любить іншу.

Вона піддалася на красиві слова хлопця, який не любив її, а просто хотів розважитися. Коли Іван дізнався, що вона вагітна, він дуже злякався, але грошей на аборт не дав. Мабуть, це було врозріз з його совістю.

― Зате залишити мене його совість добре дозволила, ― сумно сказала Галя.

Вона не хотіла йти додому. Розуміла, що батько побачить її і зрозуміє, що щось сталося. Слухати повчання і крики Галя зовсім не хотіла.

Вона довго блукала по вулицях міста і дуже втомилася. Телефон залишила вдома, тому ніхто їй не заважав думати. Правда, в голову не приходили думки, зате настирливо лізли слова Івана про кохання і спогади, як вони проводили час разом.

Додому Галина прийшла затемна. Олексій Іванович зустрів її сердитими словами:

― Я так розумію, вам з Іваном тоді не вистачило часу? Вирішили знову розважитись? А де він? Злякався мене? Коли я познайомлюсь із зятем?

― Тату, Іван не прийде, ― Галина старалася говорити спокійним тоном, але розуміла, що у неї погано виходить і її голос тремтить.

― Чому? ― Олексій Іванович уважно подивився на дочку і зрозумів, що вона плакала. ― Що сталося, Галя? Він тебе образив?

Галя похитала головою і хотіла щось сказати, але потім знову розридалася. Олексій Іванович тихо лаявся, підійшов до доньки і обійняв її, як колись у дитинстві. Галя вдячно притулилась до його плеча і деякий час тихо плакала, а батько гладив її по спині і ласкаво щось шепотів.

Нарешті, Галя притихла і трохи відступила від тата. Той вже все зрозумів, але все ж таки сказав:

― Тепер підемо на кухню, вип’ємо чаю, ти, напевно, голодна. І спокійно поговоримо. Ти мені все розкажеш, і ми подумаємо, що робитимемо далі.

Через пів години вони сиділи за столом і мовчали. Олексій Іванович навіть не знав, що робити далі. За цей день життя перевернулося, і чоловік розгубився. Галя неправильно зрозуміла його мовчання і тихо сказала:

― Тату, я знаю, що ти сердишся. Але, будь ласка, не виганяй мене. Малюк не зробив нічого поганого! Не треба злитися на нього. Я буду багато працювати, буду прибиральницею або нянею. Я все…

― Що ти таке кажеш, доню? ― перебив Олексій Іванович. ― Хто ж тебе виганяє? Як ти могла таке подумати? Я ж тебе люблю! І малюку буду радий! Просто це все несподівано для мене.

― Правда?

― Звісно! Ти, можливо, своє життя і зіпсувала, але ж моя любов від цього менше не стала! Просто треба буде трохи більше попрацювати, приготувати дитячу. Слухай, я ж тебе стільки років виховував і годував, невже з одним не впораємося з тобою разом?

― Тату, дякую! ― Галиня очі вперше за день радісно засвітилися.

― Доню, ти, головне, не переймайся, більше відпочивай і народи мені здорового онука.

Олексій Іванович знав, що попереду буде ще багато проблем і турбот, але залишати дочку і внука він не збирався.

― Тату, я малюка хотіла Іваном назвати, ― зізналася Галя.

― Дійсно? Це ж чудово! Сподіваємось, що він буде схожий на свого прадіда!

― Або діда, ― Галя вдячно дивилася на тата.

Той усміхнувся дочці і несподівано відчув прилив сил. Він знав, що заради своєї принцеси зробить усе. Хай вона і наробила помилок, але всі колись оступаються. Головне, що вони є одне в одного, і скоро в їхній сім’ї буде поповнення.

― Потрібно буде вибрати кольори для дитячої і купити ліжечко з коляскою, ― пробурмотів Олексій Іванович, намагаючись відокремитись від сентиментальних думок.

― Так, а ще пелюшки, і сорочечки, і підгузники, і ще купу всього!

Олексій Іванович похитав головою і усміхнувся:

― А я то думав, що на пенсії нудно буде!

― Тобі на пенсію ще рано! І не сумувати я тобі не дам!

― А я вже в цьому і не сумніваюсь!

Кухню заповнив сміх батька і дочки, які знали, що зможуть вистояти у труднощах і триматись разом, адже вони одна сім’я і люблять одне одного.