«Хто наглядає за дітьми? Як їм дозволили вкрасти сир, що я берегла для мами?» — обурилася сестра.

«Де хто доглядав за малими? Хто дозволив їм тягати сир? Я його для мами берегла!» — вигукнула сестра.

У нашій родині завжди особливо раділи народженню хлопчиків. Ми живемо в Україні, і чомусь дівчаток тут сприймали з певною упередженістю. Так мене виховували батьки. У мене є молодші брат і сестра, і я помічала, як по-різному до нас ставилися родичі.

Коли народилася моя сестра, батько був глибоко розчарований. Хоч УЗІ й показувало, що буде дівчинка, він до останнього сподівався на помилку лікарів і переконався у зворотному лише в пологовому. Але коли мама завагітніла братом, батько буквально змінився на очах! Родичі вітали їх із особливою теплотою, усі були в захваті.

«Дівчинка? Вона вийде заміж та вилетить із гнізда. А син — продовжувач роду!» — повторював батько.

Різниця у вихованні була очевидною. Після народження брата йому не доручали домашніх справ, не лаяли за погані оцінки чи витівки. Не можна сказати, що до мене й сестри ставилися погано, але ми відчували цю відмінність. Брата буквально носила на руках.

Тоді я переконалася, що всі батьки воліють синів. Із цим переконанням я вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. Коли він сказав, що мріє про сина, я не здивувалася — це здавалося природнім. Дізнавшись про вагітність, я теж сподівалася на хлопчика. Але лікар на УЗІ з посмішкою повідомив, що в нас буде донька. Усе всередині перевернулося. Як сказати чоловікові? Я боялася, що він влаштує скандал, збереже речі й піде.

Не розумію, чому я так думала — адже мої батьки не розійшлися після народження мене й сестри. Але я була пригнічена. Через сильні переживання мене поклали в лікарню із загрозою викидня. Чоловіка не було в місті, але, дізнавшись, він одразу приїхав до мене.

Він ще не знав результатів УЗІ, а я не розуміла, як йому сказати, адже він мріяв про сина. Чоловік не розпитував про стать дитини, турбувався про мене, цікавився самопочуттям, обіцяв привезти щось смачненьке, просив не хвилюватися.

Після його відходу я довго ридала. Прийшла медсестра, щоб заспокоїти мене. Я розповіла їй про свої страхи. Не знаю, як вона зрозуміла мій белькіт, але сказала, що я маю думати про дитину, а не про чоловіка.

«Чоловіків на світі багато. Головне — виносити доньку, її«Ти ж маєш бути сильною заради неї, адже кожна дитина — це благословення», — промовила медсестра.