Хвороба матері стала для Юлі шоком: “Як це мама може захворіти?!

Мамина хвороба стала для Юлі повним потрясінням. Як це мама захворіла? Мама не може хворіти! Мама сильніша за всіх! Мама здоровіша за всіх! Мама може впоратися з будь-чим!

Сусідка мами по сходовому майданчику зателефонувала вранці. Юля ще спала і не одразу почула дзвінок.

— Юля! Ледве додзвонилася до тебе! Чому ж ти трубку не береш?

— Хто це? — Юля спросоня не могла збагнути.

— Люда це! З 32-ї квартири! Сусідка твоєї мами.

— Ааа, здрастуйте… — Юля різко сіла на ліжку. — А що сталося?

— Юля, маму твою швидка вночі забрала.

— Як забрала? А що сталося?

— Серце, Юль… Не молоденька вже вона у тебе.

Так раптово з’ясувалося, що мама вже не молода.

У лікарні, куди Юля приїхала, як тільки змогла, до матері не пустили. Сказали, що поки не можна.

— Ви привезіть їй речі, бо вона навіть зібратися не встигла, — наказала молоденька лікарка. — І приїжджайте до вечора. Може, вже пустимо.

***

Юля відпросилася з роботи «за сімейними обставинами» і вирушила до матері.

На свій сором, вона не могла похвалитися тим, що часто їздила до мами. Усе зайнята була. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з подругами… Час нині так летить, що все встигнути просто неможливо.

А коли Юля дзвонила, мама завжди говорила: «Юлька, займайся своїми справами! У мене все чудово! Ось чай сиджу з варенням п’ю!»

І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама, задоволена й щаслива, сидить на своїй світлій кухоньці, дивиться телевізор і п’є чай з варенням. У мами все добре!

Коли мама вийшла на пенсію, Юля іноді намагалася допомогти грошима. Але мама завжди припиняла ці спроби.

«Не треба! — казала вона. — Мені вистачає! У мене все гаразд!»

Мама виховувала Юлю сама. І Юля якось звикла до того, що мама може впоратися з усім. Завжди активна, позитивна, не підвладна розпачу.

— Навіть якщо у тебе все зле, ти повинна вранці зробити зарядку і причесатися, — навчала мама. — Тоді й сила з’явиться, і настрій!

Мама Юлю навчала, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити абсолютно будь-яку проблему, якщо, звісно, не вішати носа і не сумувати.

От Юля і вірила, що у мами все добре. І навіть якщо якісь проблеми з’являються, то вона з ними легко справляється.

Іноді, звісно, Юля приїжджала до матері. Але рідко. В основному, коли потрібно було просто у справах в той район, де жила мати. Забігала на пару хвилин і навіть не залишалася чаю попити. Обійме маму, поцілує і знову біжить по своїх справах.

«Біжи, моя хороша, біжи! — напутствувала її мама. — У тебе там справи важливі. А поговоримо потім. По телефону».

Мама ніколи не скаржилася на якісь складні проблеми. З усім вона справлялася цілком самостійно. Не те що Юля.

Десять років тому, коли Юля розлучилася за ініціативою чоловіка, вона була в повній депресії і нерозумінні, як жити далі. І мама щодня приїжджала.

Юля тоді навіть на роботі взяла відпустку за власний рахунок. Все лежала і думала про те, що тепер нічого вже хорошого в її житті не буде.

І мама почала приїжджати щоранку. Їхала через усе місто на автобусі. А приїхавши, змушувала Юлю встати і зробити зарядку. Потім снідали і починали прибирання. Мили підлоги, витирали пил, шукали старі й непотрібні речі і викидали. Потім йшли до магазину і купували їжу рівно на один день. Потім готували і розмовляли про всілякі дрібниці, окрім Юлиного розлучення.

І через місяць Юля відродилася. А мама перестала до неї їздити.

Подружки Юлі часто скаржилися на своїх батьків. Мовляв, ниють, намагаються виховувати, скаржаться на те, що життя стало гіршим, ніж за часів їхньої молодості.

Юлина мама не скаржилася ніколи. Жодного слова про проблеми зі здоров’ям, невдоволення політикою чи сучасною молоддю.

Коли якось Юля пожалілася, що зараз вся молодь липне до смартфонів, мама посміялася і сказала, що у кожного часу свої особливості. І все проходить.

«Були часи, коли жінкам забороняли читати, — сказала вона. — Але і це минуло. Зараз читаюча жінка в пошані».

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою на світі. І, як би це не звучало нерозважливо, напевно, безсмертною.

А тепер ось мама захворіла.

Відчинивши двері в квартиру матері, Юля раптом усвідомила, що не була тут вже декілька років. Як слід не була. Так, щоб зайти, оглянутися, посидіти…

Квартира постаріла. Та й не дивно. Мама ж ремонт років 15 тому робила.

Юля зайшла на кухню. Чистенько. Мама, звісно, не допускає бардаку і бруду. Але ось дверцята у шафці відходить. А тут стільниця обламане. І кран капає. А на стелі велетенська пляма. Мабуть, сусіди залили, а мама нічого й не сказала…

Юля відкрила холодильник. Баночка варення, картопля й яйця. Дивно, адже мама завжди любила смачно поїсти. І Юля чудово пам’ятала, що у мами завжди була якась випічка, супи… Невже грошей не вистачає? Або сил?

Юля пішла в спальню і відкрила шафу. На вішаках два плаття. Мама їх купувала ще років десять тому. На полицях штопані-перештопані колготки, старенька білизна. А мама ж завжди була модницею і казала Юлі, що жінка навіть удома має ходити гарною.

Далі ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч із нею велетенський тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці обмилок.

У Юлі похолоділо серце. А вона ж вірила, коли мама казала, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому ж зараз пенсії може вистачати? І на що? На те, щоб не померти з голоду?

Юля почала збирати мамі речі до лікарні. Халатик старий, нічна сорочка заштопана, білизна… А потім передумала. Взяла лише білизну.

«Все інше своє привезу, — вирішила вона. — Все одно розмір один. Але мої хоч симпатичніші… І предмети гігієни нові куплю».

Коли Юля приїхала до мами ввечері, її пропустили. Мама лежала слабенька, бліда, але очі сяяли веселістю.

— Юлька, ну що ти це надумала? — засміялася вона, коли побачила, що Юля привезла свої речі. — Навіщо?

— Бо я дурна, мама, — відповіла Юля. — Я думала, тобі всього вистачає, а насправді…

І вона раптом почала плакати.

— Юля, мені хвилюватися не можна! — плескала її по руці мама. — Так що не реви.

— Після лікарні до мене переїдеш! — всхлипувала Юля. — Щоб на очах у мене була.

Мама мовчала і весело дивилася на Юлю. І в очах читалося, що нікуди вона, звісно, не переїде.

***

Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень її затримати, але хіба Юлину маму утримаєш?

— Мамо, переїжджай до мене, — просила Юля. — У мене місця вистачить. Я хвилююся за тебе.

— Я в порядку! Не треба мене опікати!

Що ще можна від Юлиної мами очікувати?

Але Юля для себе зробила висновки. Почала телефонувати мамі щодня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а з продуктами. Допомагала прибрати, приготувати.

Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та всілякі інші домашні дрібниці.

Мама, звісно, спочатку пручалася. Казала, що Юлі треба своєю життям займатися, а вона сама вже якось справиться. Але Юля більше на цю приманку попадатися не збиралася.

Мами у віці вони ж, як діти. За ними око та око потрібне…