Connect with us

З життя

Коли мені виповнилося п’ятнадцять, батьки вирішили, що їм потрібна ще одна дитина.

Published

on

Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, батьки вирішили, що їм конче потрібно ще одна дитина. І вся відповідальність за брата та домашні обов’язки лягла на мене. У мене не залишалося часу на уроки, і мене лаяли за погані оцінки. Але найгірше чекало попереду: “Доки твій брат не закінчить школу, навіть не думай про хлопців!” – суворо сказав батько. Я мусила ухвалити радикальне рішення.

Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, батьки вирішили, що їм конче потрібно ще одна дитина. Так на світ з’явився мій брат. Усі вітали мене з цим, бажали всього найкращого, але мені зовсім не було весело. Я не люблю згадувати цю історію, але поділюся з вами.

Мама раділа, що має доньку, але не тому, що мене любила, а тому, що я була безкоштовною нянею. Коли моєму братові, Михайликові, виповнився рік, вона миттєво перестала годувати його та пішла на повний робочий день. Бабуся приходила вранці, а коли я поверталася зі школи, вона або спала, або йшла додому. Брат залишався під моєю опікою. Він дуже плакав, а я не могла його заспокоїти.

У мене не було часу для себе. Я повинна була змінювати йому одяг, мити й годувати, готувати завжди свіжу їжу. Якщо батьки поверталися ввечері та бачили брудний посуд або невипрасуваний одяг, починали лаяти, що я ледарка й паразитка. Тоді я зазвичай сідала робити уроки, бо раніше для цього не було часу. У школі у мене не дуже йшло. Вчителі, зглядаючись на мене, ставили “трійки”, за що мене ще більше лаяли.

– Пральна машина пере, посудомийка миє, а ти чим займаєшся цілий день?! Про гулянки тільки й думаєш!

Батько на мене кричав, а мама покірно кивала головою. Це було так, ніби вона забула, як це — сидіти з неспокійною дитиною, займаючись домашніми справами.

Пральна машина пере, згодна. Але треба її запустити, а потім повісити речі та випрасувати вчорашнє. Посудомийку вдень увімкнути не дозволяли — вона споживала багато електрики, до того ж посуд для дітей я мала мити лише вручну. Щодня доводилося мити підлоги, бо Михайлик був дуже активним, повзав і багато ходив.

Трохи легше стало, коли брат пішов до дитячого садочка. Батьки наполягали, щоб я його забирала та годувала після школи. Завдяки цьому у мене залишалося кілька годин для себе. Я почала краще вчитися й закінчила школу без “трійок”.

Я мріяла вступити на біологічний факультет. Це єдина наука, яка мене цікавила і якою я швидко оволодівала, але мої батьки не підтримали цього вибору.

– Університет у центрі міста, ти до нього їхатимеш півтори години. А назад коли? Михайлика треба забирати, та ще й доглядати за ним. Не видумуй!

Батьки були непохитні, тож вибір місця подальшого навчання зробили за мене. Найближче був кулінарний коледж, де я навчалася на кондитера. Ледь пам’ятаю перший семестр — я була, як зараз модно казати, депресивна. Але потім втяглася. Мені почало подобатися пекти торти, робити печиво і різні десерти.

З другого курсу я знайшла роботу на пів ставки — у вихідні працювала в кафе неподалік від дому. Спочатку батьки нарікали, що мене немає вдома, але я змогла відстояти хоча б цей особистий час. Коли закінчила навчання, мене взяли на роботу на повний день.

Невдовзі до нашого кафе прийшов новий шеф-кухар. Ми почали зустрічатися пізніми вечорами, а мої батьки знову почали кричати й лаяти. Кілька разів батько приходив до мене наприкінці зміни, щоб я не пішла гуляти зі своїм хлопцем. Одного разу вони влаштували сімейну нараду.

Запросили бабусю, тітку та її чоловіка. Поставили мене в центрі кімнати і почали говорити, щоб я забула про женихів, прогулянки і всілякі розваги.

– Звільнишся з роботи в кафе! – сказала тітка. – Я знайшла тобі роботу в школі Михайлика, будеш асистенткою кухаря.

– Найкращі новини на сьогодні! – вигукнула радісно матір. – Михайлик завжди буде під наглядом, а ще можна буде відразу піти додому. Час допомогти нам знайдеш.

Звільнитися з кафе, де мене цінували, платили, де все складалося добре і де працював мій хлопець? Я уявила, яке життя мене чекало б – сумна шкільна їдальня зі слизькими котлетами та липким макароном, вечорами домашня робота й життя, присвячене Михайликові.

– Доки твій брат не закінчить школу, навіть не мрій про хлопців – суворо сказав батько.

Наступного дня я все розповіла своєму хлопцеві, і ми придумали план. Він давно хотів відкрити власну кав’ярню, збирав гроші, але їх не вистачало. Тому необхідно було шукати інвесторів або брати кредит у банку. Вдома я сказала, що мушу ще два тижні попрацювати. Батьки погодилися дочекатися закінчення терміну мого повідомлення.

На жаль, ми не змогли отримати кредит, але знайшли нову роботу. Знайомий мого хлопця працював адміністратором у великому ресторані й запропонував йому новий проект, який відкривався у Львові. Він поїхав туди на співбесіду й переконав керівника, щоб той поспілкувався зі мною по Skype. Коли я розповідала про себе, мій Улюблений запросив їх скуштувати десерти, які я приготувала — він привіз їх у портативному холодильнику.

В останній день роботи я вийшла раніше. Я побігла додому за півгодини до того, як хтось повернувся, швидко зібрала свої речі в торбу, забрала документи та заощадження й поїхала потягом до Львова.

Тепер у мене своє життя, яке я присвячу тим, кого сама оберу, а не тим, до кого мене примусили.

Так, я люблю свого брата і щиро сподіваюся, що колись у нас буде добрий зв’язок. Я також не відчуваю ненависті до своїх батьків, але знаю, що доки жили б ми в одній квартирі, і навіть в одному місті, я була б під їхнім впливом. Я не настільки сильна, щоб захистити себе. Тому мусила втекти. Сподіваюся, в нашому новому місті все складеться і ми будемо щасливі.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім + 20 =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

Он спасает всех, забывая о своей семье

Меня зовут Ольга, и вот уже семь лет я замужем за человеком, который спасает весь мир, кроме своей семьи. Мой...

З життя37 хвилин ago

Свекровь и племянник вторгаются в жизнь в 7 утра

Вчера в семь утра в мою дверь позвонили — свекровь с племянником снова ворвались в мою жизнь. В тихом городке...

З життя1 годину ago

Ежедневные обеды с внуками: я устала быть бесплатным рестораном

В тихом подмосковном городке, где старые дворики утопают в сирени и ромашках, моя жизнь в шестьдесят превратилась в бесконечный марафон...

З життя1 годину ago

Сюрприз от свекрови: хочет жить с нами, а квартиру оставляет дочери!

Сегодняшний день потряс меня до глубины души. Моя свекровь объявила, что хочет переехать к нам, а свою квартиру отдать дочери....

З життя1 годину ago

«Как мне не хватает терпения!» — хотелось крикнуть я сестре супруга. Но промолчала. А она снова с чемоданом на выходные…

«Как же ты мне надоела!» — едва не сорвалось у меня на языке, когда я увидела сестру мужа на пороге....

З життя1 годину ago

Он умолял о ребёнке, но сбежал к маме через три месяца после его рождения

20 мая 2024 года Меня зовут Марьяна, и до сих пор не верю, что это произошло. Тот самый мужчина, который...

З життя2 години ago

Как я порвала связь с матерью из-за её предательства в разводе

Я порвала с матерью, потому что она встала на сторону моего бывшего мужа и винила меня в разводе. Мама давно...

З життя2 години ago

Почему я прервала общение с матерью после её предательства в разводе

**Дневниковая запись** Я разорвала все связи с матерью, потому что она приняла сторону моего бывшего мужа и во всём обвиняла...