Коли ми з сестрою були маленькими: Щоранку 8 березня приносило несподіваний стук у двері та запитання

Коли ми з сестрою були маленькими, кожен ранок 8 березня починався з стуку у двері та запитання: «Леді, ви одягнуті? Можна до вас увійти?»
Леді у ситцевих нічнійних сорочках кричали у відповідь, що вони дуже навіть одягнуті, тому швидше заходьте. Тим більше, що ми ж знаємо, що у вас там подаруночки!
До нашої кімнати заходив тато, тримаючи два букети квітів і дві однакові коробки, в яких лежали однакові ляльки.
Тато кілька разів пробував дарувати нам різні подарунки, але швидко зрозумів, що це не найкраща ідея: старшій дочці (мені) здавалося, що мене обділили, а в Марійки лялька краща, більша і красивіша, а молодшій (це Маня), здається, всіляко здавалося, що її недолюблюють, і спеціально обирають такі маленькі ляльки, щоб підкреслити її дитячий вік.
Після однієї нашої потужної і подвійної жіночої істерики тато дочасно посивів і відтоді почав дарувати нам виключно однакові подарунки.
І ми з Марією завжди були впевнені: 8 березня — це такий день, коли Головний Чоловік У Світі приходить зранку до тебе з квітами і коробками, та з чимось вітає.
Що за свято таке 8 березня — це неважливо. Для нас це був день, коли приходив Головний Чоловік З Квітами І Подарунками.
Тоді тато був у нас єдиним чоловіком у нашому житті (дідусь ж не враховується — він ж не чоловік, а старенький дідусь, хіба ви не розумієте?). Єдиний і Головний. Інших не було.
А потім минули роки.
І у мене, і у Марійки з’явились інші Головні Чоловіки, які приносили нам квіти і подарунки вранці 8 березня. І якось так завжди виходило, що ми поспішали їм такий титул присвоювати. Вони, зрештою, не виявлялися справжніми чоловіками. І тим паче, зовсім не Головними.
Титул повертався до нашого тата. Тато носив його з гордістю, звично, і не змінював традицій з однаковими коробочками. До того ж, у тих коробочках вже могли бути різні подарунки, але самі коробочки, чорт забирай, досі завжди однакові!
Потім у нас з Манюнею з’явилися сини. Єдині. По одному у кожної. Маленькі Головні Чоловіки. І, поки вони росли, наш тато продовжував виконувати свої восьмоберезневі обов’язки. Тому що — ну коли ж ще заміна-то його виросте? А дочкам же ж треба квіти і коробочки.
Мій син виріс якось дуже швидко. І я не встигла навіть помітити: а коли це сталося, що він раптом став ще чиїмось Головним Чоловіком? І вранці 8 березня я отримую від нього лише телефонний дзвінок: «Мамо, з святом тебе! Не хвилюйся, я у Марії, повернуся в неділю».
Але!
Але цей дзвінок все одно слідує тільки після дзвінка тата, і запитання: «Моя леді, ти одягнена? До візитів готова?»
…У житті кожної жінки мають бути Чоловіки. Справжні. З великої літери. Чоловіки, сини, брати… Але Найголовнішим може бути тільки хтось один. Не обов’язково це тато. Не у всіх ж є татусі. І брати. І сини. Але у кожної є той, Найголовніший.
Той, з ким роками і десятиліттями починається ранок 8 березня.
У нас з Манюнею — це наш тато. Для якого ми з самого народження були і залишаємося Його Леді.
Адже найголовніше для жінки — знати, що її дуже люблять.
Зі святом всіх нас, любі і кохані.
І дякую за цей день нашим Найголовнішим Чоловікам.