Коли пара зрозуміла, що не зможе мати дітей, їм вже було за 40 років.

На той момент, коли подружжя усвідомило, що Бог не благословив їх дітьми, а медицина виявилася безсила допомогти, їм обом було вже по 40 років. Чоловік, причина їх безплідного шлюбу, втомившись відводити свій провинний погляд від сповнених болем очей дружини, яка все більше замикалася в собі та віддалялася від нього, вдався до відчайдушного кроку. На її сороковий день народження він подарував їй цуценя…

Цуценя було маленьке, пухкеньке та беззахисне. Чоловік, директор великого заводу, не міг навіть передбачити, як сильно зміниться його дружина. Він повертався пізно додому, і вся турбота про цуценя лягла на плечі дружини. Вона балувала його, наче дитину, витирала за ним калюжки, виводила на прогулянки, навчала словам і командам.

Цуценя виросло у велику та красиву собаку. Цей холодний листопадовий вечір залишився в пам’яті собаки та господині назавжди. Як завжди пізно ввечері, господиня вивела собаку на прогулянку, відпустила з повідця, аби та побігала у кущах.

Зробивши свої справи, собака хотіла вже повернутися до господині, коли почула її крик. Вибігши з кущів, вона побачила, як її господиню оточила група п’яних підлітків, а в руках одного з них блиснув ніж.

Оцінюючи ситуацію, зрозумівши, що господині загрожує смертельна небезпека, собака кинулась у натовп підлітків. Вони розбіглися. «Скажена!» – вигукнув хтось із них. Втікаючи, хлопець з ножем встиг вдарити собаку в живіт. «Як боляче», – подумала собака, втрачаючи свідомість.

Ветеринар, оглянувши рану, сказав, що слід приспати собаку, бо шанси вижити один на тисячу. Господиня і слухати не хотіла про це, вона вирішила скористатися цим шансом.

Собаці зробили операцію. Цілий тиждень вона майже не подавала ознак життя. У якийсь момент господині здалося, що собака померла. Вона заплакала, великі сльози падали на морду собаки.

І раптом, вперше за тиждень, собака відкрила очі. «Виявляється, людські сльози солоні», – промайнуло в її голові, коли вона почала їх злизувати. З цього дня почалося повільне, але впевнене одужання.

Минули роки… собака дізналася нове для себе слово «пенсія». Господиня весь день була вдома, і це дуже подобалося собаці. До цього часу їй виповнилося 15 років.

Вона стала гірше чути, бачити, у неї зламався один ікло. Найчастіше вона просто лежала, стежачи очима за господинею, або дрімала. Але навіть крізь дрімоту вона завжди відчувала запах господині, коли та наближалася до неї.

Вони не знали, що теплий літній день, коли господиня взяла собаку на прогулянку, стане останнім у їх житті. Коли вони переходили вулицю, машина, що їхала на повній швидкості, збила їх, і страшна сила кинула на асфальт.

Натовп зібрався швидко. Дехто намагався підійти до жінки, яка не подавала ознак життя. Але щоразу вони відходили вбік. Собака, збираючи останні сили, підіймалася на передні лапи, не підпускаючи нікого до господині. Замість гавкоту з її рота виривався хрип змішаний з кров’ю.

Через кілька хвилин під’їхали машини швидкої допомоги і поліції. Старий поліцейський, порадившись з лікарем, по рації доповів обстановку. До собаки донеслися слова: «Скажена… застрелити». Пролунала команда: «Розійтися!» Коли люди відійшли, поліцейський дістав з кобури пістолет і став повільно наближатися до собаки. Вона зрозуміла, що це кінець. Вона піднялася на передніх лапах і мовчки дивилася у чорну точку, що наближалася до неї. Але все її єство, що покидала життя, жило передчуттям чогось. І сталося диво! Її очі засвітилися, коли з під’їхавшої машини вискочив господар. Він біг і кричав: «Не стріляйте, не стріляйте!»

Поліцейський опустив пістолет.

Останні сили покинули собаку, вона впала на бік. Але вже через кілька секунд, долаючи біль, підтягуючись на передніх лапах, тягнучи задні і залишаючи кривавий слід, поповзла до господині. «Як важкі останні метри життя, – думала вона. – Тільки б встигнути».

Вона доповзла до господині, уткнулася мордою в її теплий бік. Тіло собаки витягнулося і обм’якло: «Встигла»…