Коли подружжя усвідомило, що їхня мрія про дітей нездійсненна, їм виповнилося 40 років.

Изабелла і Артем зрозуміли, що в них не буде дітей, і медицина безсила їм допомогти, коли їм обом було вже по сорок років. Артем, усвідомлюючи свою провину у безплідному шлюбі, втомився уникати погляду дружини, повного болю, і, відчуваючи, як вона щораз більше заглиблюється у себе та віддаляється від нього, зважився на відчайдушний вчинок. На її сорокаріччя він подарував їй цуценя…

Цуценя було маленьке, пухке і безпорадне. Артем навіть не міг передбачити, як зміниться його дружина. Він, директор великого заводу, приходив додому пізно, і всі турботи щодо догляду за цуценям взяла на себе дружина. Вона пестила його, як дитину, прибирала за ним, гуляла, навчала команд.

Цуценя виросло і стало великою, красивою собакою.

Цей холодний листопадовий вечір господиня та Собака запам’ятали на все життя. Пізно ввечері господиня вивела Собаку на прогулянку, відпустила її з повідка, щоб та могла погуляти в кущах.

Зробивши свої справи, Собака хотіла вже повернутись до господині, як почула її крик. Вибігши з кущів, вона побачила господиню, оточену натовпом п’яних підлітків, у руці одного з них блиснув ніж. Оцінивши ситуацію, зрозумівши, що господині загрожує смертельна небезпека, Собака кинулась до них. Підлітки почали тікати. “Скажена!” – крикнув хтось з них. Утікаючи, хлопець із ножем встиг ударити Собаку в живіт. “Як боляче”, – подумала Собака, занурюючись у пітьму.

Ветеринар, оглянувши рану, сказав, що краще приспати Собаку, що шансів вижити мало. Але господиня і чути не хотіла про це, вирішила боротись за життя. Собакі зробили операцію. Цілий тиждень вона майже не проявляла ознак життя. В один момент господині здалося, що Собака померла. Вона заплакала навзрид, великі сльози падали Собаці на морду.

І раптом, вперше за тиждень, Собака відкрила очі. “Виявляється, сльози людей солоні”, – промайнуло у неї в голові, коли вона стала їх злизувати. З цього дня почалося повільне, але впевнене одужання.

Минуло багато років… Собака дізналася нове для себе слово “пенсія”. Господиня цілими днями була вдома, і це дуже подобалось Собаці. Тепер їй виповнилося 15 років.

Вона стала глухувати, погано бачила, у неї зламався один ікло. Здебільшого вона тепер просто лежала, слідкуючи очима за господинею, або дрімала. Але навіть крізь сон вона завжди відчувала запах господині, коли та підходила до неї.

Вони не знали, що теплий літній день, коли господиня взяла на прогулянку Собаку, стане останнім днем у їхньому житті. Коли вони переходили вулицю, автомобіль, що мчав на повній швидкості, збив їх, і сильний удар кинув їх на асфальт.

Натовп зібрався швидко. Найсміливіші намагалися підійти до жінки, яка не подавала ознак життя. Але кожного разу вони відходили. Собака, зібравши останні сили, підіймалася на передніх лапах, не підпускала нікого до господині. Замість гавкоту з її пащі виривався хрип, змішаний з кров’яною піною.

Через кілька хвилин під’їхали швидка допомога і поліція. Літній поліцейський, порадившись з лікарем, по рації доповів обстановку. До Собаки донеслися слова: “Скажена… застрелити”. Пролунав наказ: “Розійтися!” Коли люди розійшлися, поліцейський дістав з кобури пістолет і почав повільно підходити до Собаки. Вона зрозуміла, що це все, кінець. Вона піднялася на передніх лапах і безмовно дивилась у чорний кружок, що наближався до неї. Але все її єство, яке покидала життя, жило передчуттям чогось. І сталося диво! Її очі спалахнули, коли з під’їхавшої машини вистрибнув господар. Він біг і кричав: “Не стріляйте, не стріляйте!”

Поліцейський опустив пістолет.

Останні сили покинули Собаку, вона впала на бік. Але вже через кілька секунд, долаючи біль, підтягуючись на передніх лапах, тягнучи задні і залишаючи кривавий слід, поповзла до господині. “Які важкі останні метри життя, – думала вона. – Тільки б встигнути”.

Вона доповзла до господині, уткнулася мордою в її теплий бік. Тіло Собаки витягнулося й обм’яклоло: “Встигла”…