Connect with us

З життя

Коли прийняв рідну людину, здавалося — буде важко. Та її крок змінив моє життя назавжди

Published

on

Коли я перевіз до себе літню матір, припускав, що буде нелегко. Та її поява в моєму домі назавжди змінила моє існування.

Інколи доля різко змінює курс, наче вітер у степу, і ти навіть не помічаєш, коли опиняєшся в новому світі. Я завжди вважав себе самодостатнім. Жив один у Львові, робота — стабільна, друзі — на вихідні, хобі — по вечорах, квартира — завжди прибрана. Батьки мешкали в селі під Черніговом, господарювали, жили спокійним ритмом. Навідувався до них раз на місяць, привозив солодощі, допомагав із дрібницями. Усе було, як то кажуть, на своїй вісі.

Але одного дня та вісь зламалась — пішов із життя батько. Інсульт, один день, і все. Поховали його, і я раптом побачив матір зовсім іншою — не тієї міцної жінки, яку знав, а крихкої, збентеженої, наче вона втратила півсвіту. Вона сиділа біля вікна у вишиваному хусті й мовчала. Ні сліз, ні скарг — лише тиша, немов світ навколо перестав існувати.

Я залишився у неї на кілька днів. Тоді вперше зрозумів: вона не впорається. Дім здавався порожнім, наче вимерлим. Я побачив, як вона боїться ночі, як здригається від кожного шелесту. А потім вона раптом прошепотіла:

— Може, залишишся ще на денек?

Я залишився. Потім — ще на день. І раптом щось клацнуло всередині: я не можу її тут покинути. Так я ухвалив рішення — забрати її до себе. Важко? Так. Але залишити саму — ще жахливіше.

Зібрали речі. Вона взяла мінімум: дві спідниці, білизну, ліки й… ту стару подушку з котами, яку я колись подарував їй у Одесі. Вона берегла її роками. Тепер ця подушка стала її оберігом.

Перші дні у місті стали для неї випробуванням. Все чужорідне, галасливе, тісне. Вона тихо сиділа у кімнаті, перегортала Псалтир, слухала радіо, рідко виходила. Готувала лише собі, через що я спершу сердився, а потім зрозумів — їй потрібен час.

Через два тижні все змінилося. Вона почала зустрічати мене з роботи. Виходила у коридор, усміхалася, розпитувала про день. Я вперше за роки відчув, що комусь потрібен. У дитинстві все

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × три =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Вона вийшла заміж за чоловіка з величезним досвідом, щоб врятувати свою родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди.

Коли двадцятиоднорічна Соломія Ковальчук увійшла до палацу шлюбів з букетом білих лілій та тремтячою посмішкою, всі зупинили погляди. Поряд, спокійний...

З життя3 години ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя5 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....

З життя7 години ago

Дочка пробачила, а я — ні

Валентина Петривна розглядала себе у дзеркалі, підправляючи сірий костюм. Сьогодні Солопійці виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за останні вісім...

З життя10 години ago

Заміжня, але на самоті

Олено, ну поясни мені, як це розуміти? — сусідка Ганна Іванівна стояла на порозі з авоською й похитувала головою. —...

З життя12 години ago

Протягом 23 років я віддав усе своє життя сину з паралічем. Потім прихована камера розкрила правду, якої я ніколи не очікував.

Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись...

З життя13 години ago

Щастя в тіні чорного

Орина сиділа надворі крамниці й спостерігала за суєтою. Автобуси під’їжджали, визираючи пасажирів, люди поспішали кудись, а вона мусіла вирішити —...

З життя16 години ago

НЕ МОЖУ ЗІРВАТИ ЦЕЙ ПРЕДМЕТ!

“Зайди, Андрію!” – почув я по внутрішньому зв’язку від начальника. Зрозумів – знову дістане мені. І було за що. “Сідай,...