Коли сусідську дівчинку вперше залишили у нас, я ще не знав, що її виховує бабуся.

Коли сусідську Лесю вперше залишили в нас, я ще не знав, що її виховує бабуся. На вигляд вона здавалася звичайною дівчинкою. Обоє її батьків були художниками і з єдиною дитиною особливо не переймалися, злагоджено відправивши її до бабусі. Свою квартиру вони здавали, а самі мандрували країнами Азії, де проводили час на пляжах і малювали заморські ведичні пейзажі з храмами та джунглями.

Коли Леся увійшла до нашої оселі, вона лагідно подивилася на мене своїми блакитними очима і, осудливо похитавши головою, переставила мої розкидані черевики так, щоб носики дивилися один на одного.
— У добрих людей так, — терпляче, наче дитині, пояснила вона на мій здивований погляд, — щоб голова не боліла.

Дружина в той день зібралася пройтись по крамницях, залишивши мене наглядати за дівчатками до вечора.
— Спочатку нехай пограються, — детально проінструктувала вона мене, — потім виведи їх у двір погуляти на годинку, а потому нагодуй. Утомляться — хай відпочинуть.

Я, зізнаюся, загрустив. Провести весь день, доглядаючи за двома дітьми, здавалося мені просто фараонською працею, але нічого не вдієш.

Наша Даша, яка гралася з подарунком — новою лялькою, гостьові не дуже зраділа. Загартована гірким досвідом дитсадівських сварок за іграшки, вона з підозрою позирав у її бік, тримаючись насторожі. Не було сумнівів у тому, що незнайомка відразу ж почне претендувати на її нову цінність.

Леся ж діяла зовсім інакше. Спокійно сівши та мовчки спостерігала за донькою хвилин десять, вона непомітно підійшла до неї ззаду:
— Голубочко моя, — лагідно промовила вона, ніжно обійнявши її за плечі, — дозволь і мені пограти… а ось тобі пиріжечок, — дістала вона пакет, принесений із собою.

Дочка, готова відстояти своє надбання до останньої краплі крові, від несподіванки розгубилася і покірно дозволила гості взяти ляльку до себе на руки. До того ж, ніколи не ївши домашню випічку, вона слухняно зжувала пиріжок із капустою, спостерігаючи, як її ляльці стрижуть нігті та готують до сну.

Лялька перед сном вередувала і навіть плакала, на що Леся розважливо зауважила:
— Побільше поплаче, менше попісає.

Щойно, на їхню спільну думку, лялька заснула, я поставив їм диск із мультиком про телепузиків, який особливо припав до душі нашій гості.
— Справжні янголятка, — зі зворушенням вигукувала вона, не забуваючи при цьому годувати доньку черговим пиріжком:
— Їж, їж, зовсім ти в мене бліда, як мама.

Потім, коли пиріжки і мультики закінчилися, ми стали збиратися на прогулянку. Причому, збирати дітей і не довелося, Леся відмінно впоралася з цим сама. Одягнувшись сама і одягнувши Дашу, вона сказала “з Богом” і ми вирушили на подвір’я. Там вона також легко взяла під контроль увесь дитячий майданчик, не залишивши мені та іншим батькам жодного шансу самим доглядати за дітьми.

— Хлопчику, хло-охчику, чого ти носишся, як вітряк? — час від часу доносилося з пісочниці. — Що сказав? Зараз піском нагодую! Не кричіть, дівчатка – поліція приїде! А, ну-ка, злазь із дерева, махновце!

Дівчатка, як і слід було очікувати, зібралися довкола нової ляльки, але Леся рішуче розігнала всіх Дашиних дворових подружок.
— Бачила я таких, — категорично заявила вона їй, — подружки-любочки… їм лише дай чого… У бабусі теж такі є, досі банки з-під варення не повертають…

За обідом, переконавши доньку, що, якщо вона не доїсть, каша за нею гнатиметься, вона якимось чарівним чином змусила її з’їсти дві повні миски нелюбимої манки. Чому я, звиклий вмовляти з’їсти хоч ложку, був також немало здивований.

Зрештою, повернувшись увечері, дружина застала в нас повну гармонію. Я, анітрохи не втомившись від дітей, займався якимись своїми справами, а дівчатка дружно латали старі колготки на взятій у мене лампочці.

Коли жінка повела Лесю додому, дочка навіть дозволила їй взяти ночувати ляльку до себе, і та йшла задоволена:
— Дякую, добрі ви люди, ми з бабцею сонник йому почитаємо, посумернічаємо, — вона взулася, обернулася до нас у дверях і з почуттям повторила:
— Які добрі люди!