Коли він повідомив батькам про знайомство з дівчиною, вони були в захваті.

Коли Нікіта повідомив батькам, що хоче познайомити їх зі своєю дівчиною, вони зраділи. Мама і тато Нікіти були такими, хто розумів, що сина колись доведеться відпустити, що йому потрібно створювати свою сім’ю. І вік уже підходящий: скоро двадцять п’ять. Цілком усвідомлений вік для серйозних стосунків.

Жив Нікіта з батьками. Але не тому, що був маминим сином чи не було грошей на орендоване житло. Просто він збирав на власну квартиру і не хотів зв’язуватися з іпотекою. А батьки його підтримували. У них квартира велика, місця всім вистачало. До того ж, вони не втручалися в життя один одного. Ніколи не допитували сина, де він був і чому пізно повернувся.

І Нікіта не нахабствував. Не вимагав, щоб йому готували їжу чи прали речі. Загалом, життя було комфортним для всіх, ще й гроші вдавалося заощаджувати. А тут – дівчина. Перша, з якою він вирішив познайомити батьків.

— Що приготувати до столу? – запитала мама. – Що твоя Даяна любить?

— Мам, особливо нічого не готуй. Вона за фігурою стежить, – посміхнувся Нікіта. – Смаженого не їсть, жирного теж, алкоголь не п’є.

— Що ж, це похвально, – усміхнулася мама. – Гаразд, приготую щось дієтичне.

Даяна їм сподобалася. Розумна, начитана дівчина. Вона дійсно майже нічого не їла, і маму Нікіти дещо зачепило, що Даяна відмовилася спробувати легкий десерт, який вона приготувала. Сказала, що цукор – це зло, і всім варто про це задуматися. Крім того, вона мимоволі зазначила, що варто поміняти обивку на дивані.

— У вас непоганий ремонт, але видно, що кіт трохи подер диван. Це не так дорого, я можу вам дати контакти.

Звісно, нічого поганого в цьому не було. Але до цього моменту мама Нікіти і не думала, що це якась проблема. Диван не був знищений, лише трохи подряпаний. Коли їх кіт Василь був маленьким, кілька разів намагався подерти його. Але швидко зрозумів, що так робити не можна. І якщо не придивлятися, цих подряпин навіть непомітно.

Але коли Даяна пішла, мама Нікіти постійно дивилася на цей диван. І ці кілька подряпин тепер їй жахливо впадали в око.

Але в цілому Даяна була милою і привітною. Поводилася ввічливо, подякувала за гостинність, і батьки Нікіти вирішили, що нічого страшного в тому, що вона сказала, немає. Вона ж із кращих спонукань. А питання з харчуванням і справді дуже особисте. Не варто намагатися годувати тим, що людина не любить чи не їсть з якихось причин.

Кілька місяців Нікіта зустрічався з Даяною. Вона ще кілька разів бувала у них в гостях, але без будь-яких застіль.

І тут Нікіта зважився на розмову з батьками.

— Мам, тату, я хочу з’їхатися з Даяною. Я її люблю, і ми хочемо розвивати наші стосунки.

Батьки переглянулися. Їм здавалося, що все відбувається занадто швидко. З іншого боку, це не їхня справа, лише дітям вирішувати, в якому темпі їм рухатися далі.

— Я розумію, що вам, швидше за все, буде некомфортно, якщо я приведу сюди Даяну. Та й неправильно це. Тому, я візьму іпотеку на квартиру. У мене є половина суми, так що платіж буде невеликий.

— Що ж, якщо ти так хочеш, – знизала мама плечима.

— Так, хочу. Але квартира, яку я знайшов, потребує трохи ремонту. Ми можемо пожити з Даяною у вас, поки ремонт не завершиться? Це буквально місяць, не більше.

— Звісно, сину, живіть, – знизала мама плечима. Вона щиро вважала, що нічого страшного в цьому немає. І Даяна їм подобалася.

Незабаром дівчина переїхала до батьків Нікіти. Зустріли її добре, сказали, щоб вона не соромилася і почувала себе, як вдома.

Але це всього лише чергова фраза, яку кажуть, щоб людина розпочувала себе комфортно. А Даяна сприйняла це буквально. І це стало великою проблемою.

Через пару днів, коли мама Нікіти зібралася готувати вечерю, вона не змогла знайти соняшникову олію.

— Даяна, ти не бачила, де олія? – запитала вона у майбутньої невістки.

— Я її викинула, – захлопала вона очима.

— Навіщо?

— Я подумала, що буде краще, якщо ми всі почнемо харчуватися правильно. І, якщо чесно, мене завжди нудить від запаху смаженого.

Мама Нікіти зітхнула. У чомусь вона, можливо, і права, але вони звикли жити по-іншому. Наприклад, тато Нікіти обожнює котлети, які готує його дружина. Також вони всією сім’єю люблять смажену картоплю.

— Даяна, перепрошую, звісно, але ми звикли до смаженого. Я не змушую тебе їсти те, що я готую, але й ти не змушуй нас змінювати свої смаки.

— Перепрошую, я не хотіла, – опустила очі Даяна. – Я просто дбаю про здоров’я.

Мамі Нікіти одразу стало якось незручно.

— Це похвально. Але ми такі, які є. І не треба нас виправляти.

— Гаразд, я зрозуміла.

Звісно, мама Нікіти купила нову олію, але тепер кожен раз, коли вона щось смажила, її мучила совість. Словно, їй нав’язали почуття вини.

Але це було лише початок. Якось мама Нікіти повернулася з роботи і виявила, що вікна у вітальні вже без її улюблених штор. Натомість висить щось тонке, незрозумілого сірого кольору.

— А де штори? – запитала вона у Даяни.

— Ой, а вони вже зовсім немодні. Я повісила свої, ми їх у вас і залишимо. Свіжо одразу у вітальні стало, так?

Мама Нікіти важко зітхнула. Ні, не свіжо, а сір .

— Даяна, мені подобалися старі. Куди ти їх поділа? Сподіваюся, не викинула?

— Ні, – надулася дівчина, – але я думала, вам ці сподобаються.

— Це не для мене, – м’яко сказала майбутня свекруха. – Заберіть їх собі.

Незабаром виявилося, що частини посуду просто немає в шафі. Мама Нікіти вже прекрасно знала, хто до цього доклав руку.

— Та вони були якісь старі, ми вам на свято подаруємо сервіз, а то якось некрасиво гостей зустрічати з різними тарілками. І, до речі, я викликала майстра, який перетягне вам диван. Тканина обирала на свій смак, у мене добре розвинене почуття стилю.

Мама Нікіти закипала. Але сваритися з майбутньою невісткою не хотіла. Розуміла, що вона все це не зі зла робить. То лі в ній мудрості немає, то лі прикидається такою наївною.

— Даяна, послухай, – посадила дівчину на диван мама Нікіти. – Я розумію, що ти хочеш привнести якусь лепту в наш спільний побут. Але ви з Нікітою скоро переїдете, а це наш з чоловіком дім. І мені б не хотілося, щоб у ньому щось змінювалося без мого відома.

— Я ж для кращого хотіла, – протягла Даяна.

— Я це знаю. Але не роби більше нічого. І майстру скажи, щоб не приїжджав.

Даяна образилася. Увечері вона висловила все Нікіті, що її старання ніхто не цінує. А вона ж хотіла, як краще.

Але хлопець її не підтримав.

— Даяна, але це дійсно їх життя і їх дім. І, думаю, тобі не хотілося б, щоб у твоєму домі змінювали щось без твоєї згоди.

— Якби зробили краще, я була б тільки рада, – не погоджувалася вона.

— Краще – поняття розтяжне. Для тебе добре одне, для моїх батьків інше.

Даяна заметушилася, але сперечатися не стала.

А мама Нікіти несподівано зрозуміла, що не дочекається, коли Нікіта завершить ремонт. Вона завжди вважала, що може ужитися з будь-яким. Вона ж сама по собі не конфліктна, так що ніяких проблем виникнути не повинно. Але вона і не думала, що біда прийде звідти, звідки і не очікувала. І, наче, нічого поганого і не було на думці у її майбутньої невістки, а вона так від неї втомилася.

Даяна ж перестала все змінювати. Правда, мабуть, їй і справді хотілося хоч якось допомогти, тому вона взялася у всіх кімнатах робити генеральне прибирання. «Щоб відпрацювати своє проживання» – так вона говорила. І, начебто, в цьому немає нічого поганого, але і тут Даяна прорахувалася.

Кожен очищений квадратний метр площі не обходився без її коментарів.

— Я сьогодні під ванною прибралася. Ви там, здається, ніколи не забиралися? Напевно, забуваєте про це місце. Але, нічого, я там все вимила.

— Спасибі, Даяна, – зітхала мама Нікіти.

— Ох, я цілий день розбирала комору. Нічого, що я частину речей викинула? Повірте, там стільки мотлоху було, не здивуюся, якщо все це з дитинства Нікіти зберігається.

— Нічого, Даяна…

— Я ледве відсунула диван. Під ним клуби котячої шерсті! Так і до алергії недалеко. Коли ми поїдемо, ви не забувайте це робити. А то шкідливо дихати всім цим.

— Добре, Даяна…

Мама з усім погоджувалася і рахувала дні до того моменту, як вони з’їдуть. У якийсь момент вона просто махнула рукою. Даяні не пояснити, вона щиро не розуміє, що можна озвучувати вголос, а що не можна. Не дарма кажуть, що простота – гірше крадіжки.

І коли син з невісткою їхали, мамі Нікіти хотілося організувати свято.

Перед від’їздом Даяна підійшла до мами Нікіти і обняла її.

— Спасибі вам за гостинність. Мені було дуже приємно жити з вами.

— І мені з тобою, Даяна, – посміхнулася майбутня свекруха.

Вони зачинили за молодими двері, і мама Нікіти поглянула на свого чоловіка.

— Хороша вона дівчинка, – усміхнулася вона. – Просто ще зовсім молода.

— Нічого, життя навчить її своїм правилам, – усміхнувся тато Нікіти. – Та й, зізнатися, прибрала вона у нас і справді добре.

— Так, так. Правда, тепер доведеться купити новий посуд і тобі шапку. Тому що Даяна твою викинула, вирішивши, що це старий мотлох.

— А я давно казав, що пора змінити стиль, – розсміявся тато Нікіти.

Насправді, стосунки між невісткою і свекрухою надалі були хорошими. Просто вони не жили разом. І мама Нікіти знала, що, чого б не сталося, цей досвід вона повторити не захоче. Мир важливіший.